Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

квапливий і рвучкий, як і раніше, став більше читати, запевняючи, що коли-небудь напише програму, яка перетворює віртуальні тіла на матеріальні. Він знову був не проти прогулятися по той бік екрана. Але один, без друзів, усе-таки побоювався. Один Слава не змінився, хіба потовстішав, щоправда, зовсім трішки.

- Це… я так, узагалі, думаю, це… ну його, це Заекрання… Гарні там хлопці, але тітки!.. Я краще тут якось…

Повернувся із Заекрання й Оріг. Як тільки програма зависла, він застиг точно так само, як і його володарка. Невгамовний Кадим знайшов його в якійсь із кімнат і мало не за комір притяг туди ВП з ноутбуком і перетворювачем.

- Він же все-таки людина! — доводив він ВП дорогою, хоча той і не відмовлявся перетворити циклопа на Оріга.

Довелося довго прилаштовувати грибок просто під долонею циклопа, але й це, зрештою, вийшло. Ігор перший пірнув в екран ноутбука, настроєного на його адресу, що легко організував ВП, який зайвий раз підтвердив на ділі свій статус Великого. Оріг не тільки не хотів бачити переможцями тих, кого він зрадив. Побувавши в шкурі циклопа, він став панічно боятися Заекрання.

У суботу ввечері Петрику електронною поштою прийшов лист. У графі відправник стояло ім’я «Чипсет».

«Невже там знову щось трапилося?» — з побоюванням відкриваючи лист, подумав він. Але страх його виявився зовсім даремним.

«У нас усе добре, — писав Чипсет у короткому посланні. — За те, що Гірея організувала переворот у Заекранні й за те, що вона затягувала в гру дітей, ВП розклав її на цифру без права відновлення. Її гра теж буде розкладена на цифру, так що дуже скоро вона зависне, і зависне назавжди. Усіх заекранників ВП відправив додому. Як виявилося, Гірея зігнала їх в одну з кімнат п’ятого рівня й готувала для закидання в матеріальний світ. З ними довелося дуже довго працювати, щоб вони знову стали нормальними дітьми. Щоб більше нікому не схотілося пхатися у фізичний світ, ВП вирішив знищити інтерфейс між нашими світами».

На прощання Чип просив передати Васлі фотографію пам’ятника Великого Рятівного Чиху, який урятував Великого Процесора від лап Гіреї й довічного розкладання на цифру.

На фотографії, яка була в додатку до листа, був зображений зморщений від чхання кирпатий Славків ніс. Ніс був установлений на високому постаменті з написом: «На славу Великого Рятівного Чиху». Славко, подивившись фотографію, дуже запишався й довго, стоячи в профіль до дзеркала, звіряв свій ніс із носом на фотографії.

- Це… Ну, як його… Абсолютно однакові!

До кінця дня Гра зависла, і ніякими заходами оживити її не вдалося. Точно так само вона зависла в усіх. Через кілька днів Петрик знайшов статтю в якомусь інтернет-виданні про дивний феномен. Автор розповідав, що Гра зависла в усіх користувачів в абсолютно один і той же час. У всьому був звинувачений жахливий вірус, який так і не виявили. Усім користувачам, щоб уникнути неприємностей, було рекомендовано Гру видалити.

Хочете вірте, хочете ні, але вся ця історія, яка почалася з того, що Петрик одного разу не послухався мами, трапилася насправді, але адреси жодного з героїв я не дам згідно з їхніми гарячими особистими проханнями. Ніяких доказів їхнього перебування в Заекранні не залишилося, фотографія пам’ятника знаменитому Рятівному Чиху зникла сама собою при перезавантаженні «вінди», тому довести правдивість цієї історії нічим. Тож наші герої ризикують бути оголошені брехунами, а їм цього дуже не хочеться.

ЧАСТИНА 4

У ПОШУКАХ ГЛЮКА

РОЗДІЛ 1

Що, знову?

Почалися новорічні канікули. Як класно! За тиждень до Нового Року випав сніжок, установилася ясна погода, морозець іще не щипав за ніс і щоки, але вже змушував сніг приємно рипіти під ногами. Недалеко від Петькового дому залили ковзанку, і він із величезним задоволенням ганяв із хлопцями шайбу.

- Пас! Куди? Мазило! Навчися ключку тримати! Сам ти турок китайський! Тобі б квадратною шайбою грати!

Такі вигуки цілий день лунали над ковзанкою, доповнюючи тріск ключок, скрегіт ковзанів, зойки хлопчаків. Петрик не помітив Наталю, яка підійшла до лави, де гравці взували ковзани, залишаючи поруч взуття, що лежало зараз безладною купою. Вона хвилин десять спостерігала за хлопчаками, насамперед, звичайно, за Петриком.

- Рику! — неголосно погукала дівчинка друга.

- Шанко! Здорово! Ти бачила, як ми їм накостиляли? Шість — три! Неслабо, га? Молодець, що прийшла!

- Ти ще довго?

- Ні, усе вже! Шість — три! Ха! Будуть знати, з ким зв’язуватися! Барбоси нечесані…

Светр на Петьковій спині був вологим і трохи парував на морозі, на пітне рожеве чоло налипло волосся. Видно, перемога над «барбосами нечесаними» далася не дуже-то й легко. Швидко перевзувшись, Петрик голосно попрощався з друзями:

- Бувайте! Ну, — повернувся він до Наталі, - гайда чаї ганяти!

До будинку було зовсім недалеко, і хвилин за десять вони опинилися в Петьковій квартирі.

- Шано, ти тут погосподарюй, а я швиденько в душик пірну, а то як рисак після перегонів…

Потім вони сиділи за столом і пили чай з медом, яким почастував онука дід Юра.

- Рику, я вчора з Орігом говорила.

- З ким?!

- З Орігом, тобто з Ігорем.

- Навіщо він тобі здався? Знайшла, з ким говорити!

- Він мене знайшов, не я його. І, між іншим, правильно зробив. Ти ж не дослухав, про що йдеться, а відразу…

- Ну, добре, вибач. Ти ж знаєш, як я його «люблю», зрадника цього.

- Я теж до нього не дуже добре… Але річ не в цьому. Він розповів одну цікаву штуку. До тебе