Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

До кого вона так? В мене від страху перехопило подих.

-Ви не маєте права мене тримати тут. - почулося у відповідь. 

Цей голос ! Я упізнала б його серед тисячі інших. Це був голос Дениса. Так! Це був він. Він нікуди не поїхав. Він не залишив мене, а найголовніше те, що він був живий. 

-Ви не зможете тримати мене тут вічно. 

-Вічно? - щиро здивувалася Марина і я уявила як вона посміхається. 

Бо я була впевнена в тому, що вона посміхається. 

-Ніхто не живе вічно, навіть прокляті. Але невдовзі все зміниться. Як тільки ця дурепа підпише шлюбну угоду з моїм сином все зміниться. Я отримаю силу яку втратила, коли наклала прокляття на свого пасинка. Якби ж я знала чим це обернеться для мене то ніколи б не вчинила подібного. 

Про, що це вони? 

-Ви хотіли позбутися свого пасинка і його родини, щоб самою володіти землями князів Ракоці. - проговорив Денис. - Ви збиралися вбити його дружину коли дізналися про те, що вона чекає на дитину та князь Матео випередив вас. Його попередив власний камердинер , підслухавши вашу розмову з найманими вбивцями. І звичайно ж князь відправив вагітну дружину подалі з маєтку. Він і сам збирався приєднатися до неї та не встиг. Ви наклали на нього закляття коли він відмовився відписати вам у власність володіння Ракоці. Ви б з радістю вбили б його але тоді і самі втратили б геть усе бо після його смерті все мала отримати його закона дружина княгиня Сафіє Ракоці і її дитина. 

-Який ти розумний. - прошипіла Марина Аласі. - Так. Після його смерті я втрачала геть усе. Тому і не наважилася вбити його , а наклала закляття - він був приречений на вічність  в подобі жахливої потвори. Але закляття мало і іншу сторону... 

-Так. Закляття зачепило і вас. - погодився з її словами хлопець. - Кохання його дружини  захистило його. Він перетворився на потвору, а ви змушені були жити в цьому маєтку не маючи змоги залишити його. Ви і ваш син, задля котрого ви так старалися. Прокляття мало діяти на протязі трьохсот років до тих пір поки не з'явиться дванадцята діва з його роду і не зніме його. Якщо вона вийде заміж за вашого сина Мирчу Ракоці до того як спливе триста років ви знову станете вільною, а Матео Ракоці так і залишиться навіки потворою. В наш час вам нічого не коштувало знайти далеку правнучку свого пасинка , яка і має зняти з вас прокляття. Про те, що вона отримала прізвище камердинера який до самого свого кінця був вірним своєму господарю ви здогадувалися з самого початку. Після того як Сафіє Ракоці померла під час пологів він виростив її дитину як власну і дав їй своє прізвище. З тих пір прізвище Папеску постійно залишалося за жінками які народжувалися в цьому родові і ніколи не змінювалося. Самі ви звичайно ж не могли залишити маєток, але завжди є ті хто не чистий на руку і з радістю допоможуть таким негідникам як ви, в їх нечистих справах. На жаль в наш час немало шахраїв. Ви без особливих зусиль знайшли таких заплативши їм незначну суму. Пани Заблоцький і Вовк вельми майстерно вдавали з себе адвокатів. Вони легко підробили заповіт неіснуючої тітки Арабели Папеску. І їм вдалося впевнити в її існуванні Софію. Та в одному ви дуже і дуже помилилися. 

-Цікаво в чому? - голос Марини прозвучав надто різко. 

Їй більш не потрібно було вдавати з себе шляхетну пані. 

-В тому, що Софія не піде заміж за незнайомця якого ніколи не бачила заради розваленого будинку і клаптя нікому не потрібної землі. 

-На жаль тут ти не помиляєшся. Ця дівка виявилася надто впертою , та ще й ти постійно вертівся поруч. Схоже , що ви не байдужі один одному? В тому, що ти готовий віддати за неї не лише свою свободу, але й життя я вже зрозуміла, а от чи здатна вона зробити це заради тебе? Чи погодиться вона стати дружиною мого сина щоб врятувати тебе? 

Я поглядом пошукала щось чим би вдарити цю тварюку. Я не кровожерлива. Притримуюся думки, що всі конфлікти мають вирішуватися мирним шляхом, але не в випадку Марини. Їй я із задоволенням чимось вріжу. Хоча б за те, що вона посміла знущатися з мого хлопця.  Мій погляд спинився на поламаному стільці , що валявся біля стіни під  шкільним стендом. Я не роздумуючи схопила його. Марина була настільки зайняття розмовою зі своїм в'язнем, що нічого не помічала, на моє щастя.

Я обережно підкралася ззаду. Вся увага жінки була звернута на хлопця, а все інше її не цікавило. 

-Мені дуже цікаво на, що вона здатна заради того щоб врятувати тебе? - продовжувала вона знущатися над ним. -  Хоча відкрию тобі таємницю мій любий хлопчику. Яким би не було її рішення тебе це не врятує. Я дійсно думала відпустити тебе, але ти надто упертий, надто цікавий. Такі як ти ніколи не здаються і не відступають. Ти не залишиш нас в спокої, п тому краще для усіх буде якщо ти здохнеш. Прямо ось тут. Ти будеш помирати довго і в стражданнях від голоду і спраги . І ніхто... Чуєш? Ніхто не знайде тебе тут. 

І ось тут я втратила терпіння. Я підняла стілець в неї над головою. В цей час Марина відчувши щось недобре обернулася і наші погляди зустрілися. 

-Ти хотіла дізнатися на , що я спроможна заради нього? - вигукнула я, і раніше ніж вона встигла зреагувати вдарила її по голові. 

Жінка впала до моїх ніг, навіть не встигнувши скрикнути. Ліхтарик випав з її рук і покотився по підлозі визоплюючи з темряви тріщини на стінах і старі мапи, що висіли на них. Скоріш за все це колись був кабінет географії. Я підняла його і направила туди звідки долинав голос Дениса. 

Хлопець сидів на тонкому матрасі, що був кинутий прямо на підлогу. Поряд стояли щві миски з їжею і водою, а також відро яке призначалося для його природних потреб, та судячи по смороду його ніхто й не виносив. Я подумки порахувала скільки днів він провів ув'язнений в цій кімнаті, вікна якої були наглухо забиті дошками, без світла, елементарних умов для життя і тепла, так як опалення тут не було. Я одразу ж кинулася до нього і обійняла. Від нього йшов неприємний запах застарілого поту і немитого тіла, але це мене не турбувало. Головне він був живий і майже неушкоджений якщо не зважати на синець , що розповззя по його правій щоці.