Читати книгу - "Дім для Пенсі, Анна Лерой"

— Це його повне значення? — перепитує Пенсі, хоча і з першого разу її достатньо вражає розшифровка.

— Так, саме так, — киває Ланалейтіс. — Дівчаткам ще було прийнято додавати в ім'я порівняння з природою або рослиною. Та от тільки навколо нас Чорний ліс, кому таке порівняння потрібне?

— Красиве ім'я, — нарешті, оцінює Пенсі.

— Так, я довго думала над ним.

З цього моменту бігти стає ще легше. З кожним новим словом чи жестом руїнниця відкривається з нового боку. Пенсі перестає напружуватися і боятися за власну спину, завдяки чому голова виявляється відкритою для нових думок. Чим зустріти мисливців, коли вони прийдуть? А вони прийдуть у будь-якому разі. Що таке цей Лабіринт Аюлан? І скільки ж насправді живуть руїнники, тобто карени? Між цими питаннями Пенсі ще встигає поглядати на всі боки і стежити за зіркою, що повільно зникає в світанковому мареві.

Коли край сонця з'являється в просвітах чорних гілок, вони якраз закінчують черговий привал. Часу стає дедалі менше, це відчувається по мурашках, що біжать спиною, по внутрішньому годиннику, що рівно відміряє кожну мить, по незграбних смиканих рухах втомленої Ланалейтіс.

— Ти як? — коротко запитує Пенсі, але замість відповіді руїнниця рішуче піднімається на ноги. І вони знову біжать.