Читати книгу - "Врятуй себе, Mary Uanni"

Але Сояна рвучко відштовхнула її. Штовхнула так, що та мало не впала назад.

— Ти ще хто така?! — крикнула вона з люттю, що палала, як пекло. — Я не знаю тебе, лиши мене в спокою!

Трояш скам’яніла. Її очі широко відкрились. Вона не відводила погляду, сподіваючись — хоча б погляд, хоча б мить справжнього “пробач” у очах подруги. Але Сояна навіть не глянула на неї.

— Ти не повинна постраждати через мене, — прошепотіла Сояна, майже беззвучно. — Ніхто не повинен.

Трояш відійшла назад. Повільно. Сльози котились по її щоках, вона не наважувалась змахнути їх. У натовпі її ніхто не помічав — усі дивились лише на Сояну.

І тоді, в цій тиші, в цій самотності, вона прошепотіла в небо:

— Чому… коли ти просто любиш… це стає війною?

І відповіді не було. Лише холод. Лише порожнеча. Лише серце, яке рвалось на шматки, а зібрати не було кому.

На мить здалося, що все закінчилось. Сояна стояла на ногах, хитка, але жива. Та тільки вона зробила крок — у її спину з шипінням вдарила куля магії. Вона закричала, тіло вигнулося дугою, і вона впала, обличчям до кам’яної землі.

— Тепер — досить, — пролунав холодний, безжальний голос Імліра.

Він вийшов із залу, гордий, спокійний, як той, хто тримає у руці вирок. Махнув рукою, і магічні потоки схопили її тіло, підняли в повітря. Навколо неї засвітилися мужні ланцюги — жорстокі, жорсткі, сплетені зі світлої магії життя, яка зараз забирала саме життя. Вони вгризались у тіло, витягуючи не лише сили — душу, пам’ять, надію.

Біль був нестерпний. Вона корчилась, кричала, здавалося, серце от-от розірветься.

— Зрадниця має померти, — сказав Імлір рівним голосом. — Вона випустила на волю найнебезпечнішого з магів - Абеля. І тепер Чорний Дракон – Кайро Наор також має бути знищений.

Його останнє слово, мов ключ, відімкнуло щось глибоко в ній. Кайро. Її вчитель. Її захисник. Той, кого вона насправді... цінувала, хоч і знала правду.

І тоді — неочікуване. Над її головою з’явився силует. Білий. Потужний. Могутній. Примарний тигр, що зітканий зі світла й гніву, підняв голову до неба і заричав. Стало тихо. Дуже тихо. Навіть вітер затих.

Очі Сояни запалали білим світлом. Її магія, злиття з її глибинною сутністю, розірвала ланцюги з оглушливим тріском. Вона впала, але цього разу не слабкою. Вона піднялась... і вже була не та, якою була хвилину тому.

Очі світилися світлом, схожим на зорі. Її голос став сталевим і рівним:

— Якщо ви мені не вірите... тоді помрете. Всі. До одного.

Вона підняла руки, і вибух магічної енергії вдарив по всьому подвір’ю. Хвиля пішла, немов буря — стражники попадали на землю, скручені власним страхом, неміччю перед тією силою, що прорвалася з неї. Деякі, найсильніші, ледве втримались, прикрившись магічними плащами й бар’єрами.

Але всі були шоковані.                          

Як добра, ніжна Сояна могла творити таке?

— Білий тигр… — прошепотав один з архімайстрів. — Це… неможливо…

А Сояна стояла у центрі цього шоку, мов жива буря. Її волосся майоріло, а очі палали. Світло добра більше не означало слабкість. Воно стало мечем.

Небо над Тристанією потемніло, коли Кайро, у своїй величній формі Чорного Дракона, стрімко промчав над академією. Його очі палали вогнем, а розкрилля затьмарювали сонце. Він відчув її. Відчув біль. Відчай. І вибух сили, що пронісся магічними потоками, мов грім крізь ясне небо.

Його серце стиснулося.

Сояна.

Кайро приземлився біля воріт, і в той самий момент його тіло почало змінюватися. Луски втягувалися в шкіру, крила зникали, і вже за секунду він став людиною — високим чоловіком у чорному бойовому плащі, із холодним вогнем у очах.

Він ступив у середину кола битви, де виблискувала магія, де стояла вона — Сояна, із білим тигром, що ще не зник повністю, із очима, в яких палав гнів і зрада. Але не до нього. До всіх в Акалемії.

Кайро хотів зробити крок, хотів сказати:
— Я тут. Я з тобою. —
Але не встиг.

Сояна рвонулася вперед, мов блискавка. Її руки світилися, магія збиралася навколо неї у вигляді вогняних променів. Вона закрутила спіраль світла, підскочила вгору, і з криком розпачу й сили обрушила свою атаку на Імліра.

— За все! — кричала вона.

Імлір виставив захист, але не очікував, що її сила стане настільки безжальною. Його бар’єр затріщав, і він відкинувся назад.

У цей момент всі стражники різко обернулися до Кайро.
Він знову — ворог. Зрадник. Дракон.

— Не чіпайте її. Вона під моїм захистом. — сказав Кайро, і його голос пролунав, як удар грому.

Перша хвиля — стріли енергії. Він розвернувся, зловив їх на захисний щит, викликав темне полум’я. Його рухи — точні, мов танець. Кожен рух — лезо.

Двоє — троє — п’ятеро. Вони падали один за одним, але з’являлись нові.