Читати книгу - "Мій ніжний звір, Rada Lia"

— Куди ти зібралася? — суворо запитав у Орисі Ярослав, коли вона, поспішаючи, замотувала шарф навколо шиї в коридорі біля дзеркала.

— На роботу, куди ж ще, — знизала плечима його дружина. — Треба вийти раніше. На вулиці слизько, дорога більше по часу займе, ніж звичайно.

Ярослав підійшов до дівчини й мовчки почав стягувати з неї пальто:

— Я підвезу. Ти не забула, що тебе намагалися збити? Я тепер підвозитиму тебе зранку і ввечері після роботи.

— Ну якщо тобі не важко, — сказала Орися, слухняно знімаючи шарф й прямуючи на кухню, щоб випити на дорогу ще по одній чашці чаю.

Останнім часом у стосунках Орисі і Ярослава щось змінилося. Чоловік підвозив її до роботи й з роботи, проводив вечори та ночі вдома, регулярно їздив з нею до бабусі. Орися дивувалася, однак нічого не запитувала. Можливо, така поведінка була лише тимчасовим покращенням. Майже щовечора вони сідали у вітальні на дивані й дивилися черговий новорічний фільм. 

Так і зараз Орися посміхнулася безпосередності Кучерявки Сью, як відчула, що Ярослав поклав руку їй на плече. Від несподіванки дівчина завмерла. “Що робити? Що робити?” думала вона. У цей момент у неї завібрував телефон. Прийшло повідомлення від Павла. Дівчина непомітно глянула на нього й побачила: “Я тебе справді люблю. Дай мені другий шанс”. Вона швидко заблокувала телефон і знову сіла рівно в обіймах Ярослава. Після минулої зустрічі з Павлом у кав'ярні “Шоколадний товстопузик” колишній ніяк не хотів полишати її в спокої. Він регулярно писав їй і телефонував, однак Орися його вперто ігнорувала. Вона це робила заради себе, бо ж не хотіла мати нічого спільного з цим брехуном і жадюгою. Проте саме в цей момент вона так поводилася вже з іншої причини. Їй не хотілося, щоб Ярослав помітив, що Павло їй пише. Вона почувалася винною за свою зустріч у кав'ярні з колишнім. Її гризло передчуття, що рано чи пізно про її вчинок дізнається чоловік.

Тим часом Ярослав міцніше притиснув Орисю до себе й несподівано поцілував її в маківку. Вона підняла обличчя до нього й наштовхнулася на його теплі пухкі губи. Її пронизало електричним струмом. Вона різко вскочила на ноги й пославшись на те, що їй рано вставати, поспішила до своєї кімнати.

“Цікаво, що між нами? — думала вона вже в себе. — Ми зустрічаємося? Просто проводимо час разом? А до всього іншого ще й одружені, хоч і фіктивно. Сам чорт голову зломить, щоб розібратися у всьому цьому”.

І поки Орися мучилася сумнівами, бабуся точно знала, що саме відбувається.

— Діти мої, дякую що прийшли, — скрипіла вона, розбираючи гостинці від них, коли вони в черговий раз зайшли її провідати. — Цього нового року Орися вперше проведе свято не зі мною, — звернулася вона до Ярослава, ігноруючи спроби онуки заперечити, — тож ти не ображай її. Проведіть цей день разом, як сім'я.

По посмішці чоловіка вона зрозуміла, що виявилася правою і в Орисі з Ярославом дійсно зав'язалися стосунки.

“Значить, це вже більше не фіктивний шлюб і коли я помру, хтось любитиме мою дівчинку так само сильно, як я і вона не залишиться сама”. Вголос вона сказала інше:

— Цього Нового року я планую залишитися тут. І не супереч, — вона пальцем показала на Орисю. — Лікар сказав, що так краще для мене. Крім того, — в її хитрих очах загорівся вогник. — У нас тут буде своє свято. Я познайомилася з чудесними людьми.

У двері постукали й, опираючись на тростину, всередину зайшов старий чоловік. Повністю сивий, худорлявий він щасливо посміхнувся, коли його очі зіткнулися з очима бабусі.

— Соломіє Дмитрівно, там вже накривають на стіл. 

— Іду-іду, Михайле Петровичу, — прощебетала бабуся й відразу почала прощатися з онукою.

“Ну треба ж, — здивувалася Орися, — вперше в житті бачу її такою щасливою”.

Пара розгублено вийшла з лікарні й поїхала додому.

— Мені треба кілька годин попрацювати, — промовив Ярослав, цілуючи дружину в маківку, — а потім пропоную замовити їжу у Короля Артура, відкрити пляшку вина й приємно провести час вдвох. 

— Побачимо, — дражнячись вигукнула Орися, показала язика й побігла нагору до своєї кімнати.

Вона щасливо переміряла купу вбрання з шафи, послухала кілька треків Teddy Swims, нафарбувалася й зібралася спуститися донизу, коли двері відчинилися й до кімнати влетів Ярослав. Таким злим вона його давно не бачила. Його очі гнівно блискали, рискаючи по обличчю дівчини. Брови зійшлися на переніссі. Тихим голосом, в якому було більше погрози, ніж якби він кричав, чоловік прошипів:

— То виходить, ти продовжуєш зустрічатися з Павлом?

— З-звідки ти знаєш? — заїкаючись прошепотіла Орися і сама зрозуміла, що своїми словами визнала провину.

Чоловік розвернуся й мовчки вийшов з кімнати.

— Ярославе, почекай, — вигукнула Орися й вибігла за ним в коридор. 

Та Ярослав вже, гнівно розмахуючи руками, спускався вниз по східцях. Біля вхідних дверей на нього чекав його головний розробник Денис.