Читати книгу - "Мій ніжний звір, Rada Lia"

Денис поглянув на Орисю, яка бігла вниз по східцях за Ярославом, й опустив очі. Побачивши його реакцію, дівчина здивувалася. Невже Денис може бути причетним до того, що її чоловік дізнався про зустріч із Павлом? Хіба що… він бачив її тоді у кав'ярні “Шоколадний товстопузик”. Місто — це велике село. Через хвилину розлючений Ярослав вилетів з дому разом зі своїм розробником, а за ними з гуркотом зачинилися двері.

Вона ще трохи постояла, задумливо дивлячись поперед себе й розмірковуючи, як Денис міг дізнатися, що то був саме Павло. Чи може, вони вже були знайомі раніше? Орися приречено похилила голову й попленталася до себе в кімнату. Дівчина сподівалася поговорити з чоловіком: “Він скоро повернеться і я йому все поясню, — думала вона. — Хоча, що я поясню?” 

Минула година, дві, а Ярослава досі не було. На душі в Орисі стало тривожно. Схрестивши руки на грудях, вона задумливо міряла кімнату кроками, переходячи з одного кутка до іншого. Нарешті вона накинула на плечі зелений кардиган, який для неї колись зв’язала бабуся й спустилася до вітальні. Спати, коли нікого крім неї більше немає в будинку, було страшно — раптом знову прийде Ярославова покійна мати. Вона ж напевне також знає про Павла. 

Орися заварила собі міцної кави й всілася на дивані, продовжуючи чекати на чоловіка. Вона не помітила, як її очі повільно закрилися, а за секунду дівчина заснула. 

Їй наснилася мати Ярослава — струнка, аж хворобливо худорлява жінка, яка виглядала до неї з темного кутка кімнати й тицяла в дівчину пальцем:

— Не ображай мого сина, — шепотіла вона й хитала головою. — Чуєш? не ображай мого хлопчика, бо покараю.

Після цього жінка почала розпливатися й за мить зникла. Лише голос продовжував лунати у повітрі. “Вона ніби чеширський кіт”, — подумала Орися. 

Раптом позаду неї щось грюкнуло. Дівчина перелякано озирнулася і… прокинулася. 

Вона відкрила очі якраз у ту мить, коли Ярослав відчинив вхідні двері й ввалився до будинку (саме ввалився, бо сказати “зайшов” язик не повертається) висячи на якійсь брюнетці. 

— Ярослав! — Орися вскочила на ноги.

— Геть від мене… — ледь ворочаючи язиком, проговорив чоловік.

Дівчина, яка прийшла разом з ним й нахабно оглянула Орисю своїми яскраво нафарбованими, наче в панди, очима. Вона задерла підборіддя догори й навмисно ігнорувала Орисю. Гостя, гучно плямкаючи, жувала гумку, в той час, як п'яний Ярослав мацав її за груди.

Орися спочатку хотіла вигнати нахабну дівку, а вранці влаштувати чоловікові скандал та наступної миті її самолюбство кольнуло, що лише однієї підозри йому вистачило, щоб привести додому це опудало. Вона розвернулася й попрямувала на другий поверх.

— Іди-іди, — пробурмотів їй вслід Ярослав, — брехуха. 

Наступного ранку, коли Орися спускалася сходами на перший поверх, вона побачила як біля дзеркала натягує на себе пуховик і шапку вчорашня дівка. Чорна підводка розмазалася в неї навколо очей, волосся скуйовдилося. В погляді й сліду не залишилося від вчорашньої пихатості. Орися демонстративно відвернулася. Дівуля ж, не сказавши ні слова, вийшла й гримнула дверима. 

Цього ранку Орисі довелося самій добиратися до роботи. А вона вже так звикла до комфорту й турботи зі сторони чоловіка, який її підвозив.

— Що в тебе знову сталося? — звернулася до неї Світлана, коли побачила засмучену Орисю. — На тобі лиця немає. Бліда як смерть.

Та лиш махнула рукою. 

— Настрій такий, що втопитися хочеться. 

Вона не бажала продовжувати далі цю розмову, а тому встала й пішла розкладати пакунки, які нещодавно привезли.

Розібравшись з посилками й отримавши законну перерву на обід, Орися вирішила піти провітритися на вулицю. “Можливо, від прогулянки стане трохи легше на душі і я зрозумію, що мені робити далі”, — подумала дівчина й поспішила на вихід. Вона стала біля входу й глибоко вдихнула. Кажуть, правильне дихання лікує нервову систему. Однак видно не цього разу. Вона повернула голову. Трішки осторонь, біля старого дуба, стояли чоловіки з її роботи й палили. 

Орися ніколи раніше цього не робила й завжди виступала проти шкідливих звичок, але прямо зараз їй нестерпно захотілося спробувати. “Адже недаремно люди так нерви заспокоюють, — промайнула думка в Орисі, — значить це справді допомагає”. Вона підійшла до них і попросила цигарку. Та коли взяла запальничку й піднесла вогонь ближче, її нахабно схопили за руку, забравши одночасно і цигарку, і запальничку.

— Здуріла? — пролунав голос Ярослава. — Що твоя бабуся скаже? Що зі мною ти почала палити?

— А тобі не все одно? — огризнулася Орися. — Маю право робити зі своїм тілом все, що захочу.

— Ні, не маєш. Ще майже 10 місяців за контрактом ти моя. А я не хочу, щоб ти псувала собі здоров’я.

Він схопив Орисю за руку й потягнув до машини.

— Що ти робиш?! Відпусти! Ти не маєш права! Мені треба на роботу!

— Ми їдемо провідати бабусю, а в тебе зараз перерва, — відрізав чоловік, силоміць запихуючи дівчину в салон.

Її колеги-чоловіки й Світлана, яка не зрозуміло звідки взялася, стояли з роззявленими ротами й не могли второпати, що робити — обороняти Орисю чи зробити вигляд, що нічого не сталося й не лізти в сімейні сварки.

Ярослав заспокійливо підняв руку й голосно повідомив:

— Не турбуйтеся, я її чоловік.

Потім він швидко сів на місце водія. За хвилину авто вже виїхало до провулка, який виходив на трасу.

Світлана дивилася на все це з широко відкритими очима. І на те було кілька причин.

Чоловіком Орисі виявився не якийсь там задрипаний алкоголік, про якого та розповідала казки й водила її за носа, а респектабельний чоловік на новенькому мерсі. А по-друге, тут жінка задумалася, щоб точно не помилитися - вона неодноразово бачила його у ресторані “Король Артур” із різними розцяцькованими, розмальованими й вирядженими, наче новорічна ялинка, жінками. А це означало, що він зраджував Орисі та продовжує це робити зараз. “Чортзна-що”, — Світлана попрямувала назад до офісу, сподіваюсь обговорити цей інцидент ще з кимось. Язик аж чесався розповісти іншим, що чоловік білявки багатій і що він їй зраджує. І що вона з ним скоріше всього через гроші, бо чому б інакше терпіла таке ставлення?