Читати книгу - "Мій ніжний звір, Rada Lia"

Тим часом Орися і Ярослав вже підіймалися на ліфті до палати, де лежала бабуся. За всю дорогу чоловік не сказав їй і десяти слів і навіть зараз стояв мовчки, втупившись у стіну.

— Ти навіть не поговориш зі мною? — тихо запитала дівчина. 

Однак саме в цей момент двері ліфта відчинилися й чоловік, ігноруючи її звернення, мовчки вийшов й попрямував по коридору далі. Вона поспішила за ним. Її почало нудити чи то від хвилювання, чи від лікарняного запаху, яким був просякнутий коридор.

— Діти мої, — зраділа бабуся, коли вони зайшли до палати. — Так рада вас бачити.

Орися кинулася до неї в обійми, а Ярослав тим часом розкладав гостинці на тумбочці. Там були апельсини, банани, сік. А також кілька скляних баночок з курячим бульйоном та товченою картоплею. Дівчина здивувалася: “Мабуть, Ярослав попросив тітку Машу все це зварити. Навряд чи він приготував це сам”. Стара жінка помітно схудла, але її очі щасливо світилися.

— Ба, може тобі чогось не вистачає? — стурбовано запитала дівчина.

— Все в мене є, — махнула рукою та, — та й що старій людині треба. От коли мені було двадцять, я багато чого хотіла — щось смачненьке з'їсти, гарно вдягтися, поїхати відпочити. А зараз… — бабуся зітхнула.

Ярослав у цю мить підійшов до Орисі й міцно притиснув її до себе. Її щічки почервоніли й вона опустила очі “Навіщо він це робить? Невже більше не сердиться?”. Погляд Соломії Дмитрівни відразу став теплим і задоволеним, коли вона це побачила.

Однак як тільки вони вийшли на вулицю, Ярослав відразу почав поводитися як раніше — перестав відповідати на запитання дружини й став холодним та байдужим. Чоловік відвіз її назад до пошти і як тільки Орися вийшла з машини, поїхав. Щоправда, встиг промовити крізь зуби: 

— Ввечері заберу.  

Але сказав він це так швидко, що згодом дівчина вирішила — певно, їй почулося.

— А ти, подруго, ще та штучка, — присвиснула Світлана, коли Орися повернулася з обіду. Скидалося на те, що колега навмисно чекала на неї прямісінько біля дверей. — Бачила я твого алкоголіка, сина бабусиної знайомої, — саркастична посмішка з'явилася на обличчі жінки — всім би таких алкоголіків. Хоча… Якби я мала такого чоловіка, то може також вигадувала б усіляке, щоб уникнути конкуренції. 

І хоч Світлана ніби зрозуміла вчинок Орисі, було помітно, що її не радує відсутність можливості попліткувати. Вона почувалася обманутою. Жінка ображено закопилила губу й пішла працювати з пакунками в інший кінець приміщення.

“Виглядає так, — подумала Орися, — ніби зараз всі мене ненавидять”.

Після роботи вона вийшла на вулицю, та машини Ярослава ще не було. Не з'явився він і через десять хвилин. “Мабуть, так ображається, що навіть передумав за мною приїздити”, — подумала дівчина й кутаючись у пальто, попрямувала до страшного провулка, де її вже одного разу намагалися вбити.

Не встигла вона пройти й кількох метрів, як з тіні до неї вийшов Павло.

— О ні, — вголос заскиглила Орися. — Тільки не ти. Відчепися ти вже від мене. Ти й так зруйнував мої стосунки.

— Стосунки? — маніакально посміхнувся чоловік. — Немає в тебе ніяких стосунків, зрозуміла? Я тобі запропонував по-хорошому бути зі мною. Ти відмовилася. А той хто не зі мною, той проти мене.

Він зробив крок уперед, узяв Орисю за комір пальто й так сильно смикнув до себе, що два великі ґудзики відірвалися й відлетіли в сторону. Павло притиснув її до себе й схопив за волосся, а потім поволік до свого авто. Дівчина почала кричати, однак провулок був глухий і безлюдний. Ніхто її не чув. Чи може просто люди там жили такі, що побоялися вийти. Вона вже майже втратила надію на порятунок, як почула суворий голос Ярослава:

— Відпусти її, негайно!

Павло з силою штовхнув Орисю поперед себе й перевів погляд на конкурента. Дівчина впала на землю. Ярослав підбіг до неї й допоміг піднятися. Його очі палали ненавистю і гнівом. Те, що відбулося потім, дівчина навіть не встигла усвідомити. Двома швидкими кроками Ярослав підійшов до Павла й вдарив кулаком в обличчя. Той від несподіванки впав на землю й потягнув за собою Ярослава. Два чоловіки почали битися, катаючись по злегка припорошеній снігом землі.

— Припиніть… — кволо намагалася вона втрутитися. Однак це мало допомагало й чоловіки продовжували вовтузиться. Орися спробувала вклинитися, відтягнути Павла, щоб припинити це неподобство. 

— Ах ти ж сука, — почула вона, а наступної миті відчула сильний біль у потилиці. В її очах потемніло й дівчина провалилася в темряву.