Читати книгу - "Останній діамант міледі"

— Справді, цікава легенда, — тримтячими губами промовила Влада, ледве стримуючи себе, аби не розповісти господареві про давній візит старого француза до її родини.

— Це не легенда! — розсердився Дартов, ковтаючи горілку з горлечка. — Ця жінка існувала! Вона була прекрасна…

Він знову зробив ковток, і Влада помітила, що рідина у пляшці майже закінчилася. Дартов схилив голову на руки:

— От і все…

* * *

— От і все, — сказав Жан Дартов. Розповідь втомила його.

— Не все, — відказала Влада і нервово стисла в руці медальйон. — Ви забули розповісти ще про одну Жанну — маленьку Жанну в зеленій сукні…

— А-а-а… — підвів очі Дартов. — Так називається один із розділів мого роману…

— …який ви вкрали і видали під своїм іменем! — раптом вигукнула Влада.

— Я так і знав! Я відчував, що ви тут не просто так! Виходить, Ярик усе ж розколовся! — стиснув кулаки Дартов.

— Раніше, ніж ви його вбили! — додала Влада і побачила в його очах жах.

— Я нікого не вбивав! — заверещав він. — О, тепер я знаю, що все це підлаштували ви! Хто ви така? Що ви від мене хочете? Грошей? А дзуськи! Я тебе знищу!!!

Він перекинув стілець і почав насуватися на неї, дістаючи з кишені і розтягуючи в руках свою білу краватку, яку Влада йому повернула. Вона відступала, відгородившись від темної постаті стільцем, і з останнім відчаєм, не тямлячи себе, розкрутила медальйон на ланцюжку й щосили жбурнула його в голову нападника, а тоді озирнулася у пошуках чогось, що могло послужити знаряддям захисту. Але наступний порух противника змусив її завмерти — Дартов захрипів і, зробивши крок назад, раптом повалився на підлогу, здіймаючи клуби пилу. Важке срібне яйце спрацювало на кшталт пращі — довкола скроні Дартова поволі розпливалася чорна калюжа крові.

Владі здалося, що будинок знову ожив — зашурхотів, заворушився на своїх невидимих курячих ніжках, озвався реготом нічної птахи, сповнився тінями привидів. Влада перехрестилася і, не зводячи очей з небіжчика, позадкувала до виходу. Свічка на столі горіла, наполовину освітлюючи мертве обличчя Дартова, а поруч із ним — срібне яйце із мініатюрою. Від удару медальйон розкрився, і на Владу дивилися знайомі зеленкуваті очі сестри…

— Ось що ти наробила, Жанно… — прошепотіла Влада, відступаючи в темряву коридора. Вона щосили натисла на вхідні двері, й вони відчинилися. Одразу ж зовсім інше повітря наповнило її груди — повітря духмяної кримської ночі, просякнуте густим солодким запахом жасмину. Влада вже хотіла зачинити двері, аж раптом згадала: «Кейс!»

Довелося повертатися. Вона знову пірнула у середньовічну затхлість будинку. Намагаючись більше не дивитися на мерця, взяла кейс — на щастя, Дартов не встиг закрити його на код! — поклала на стіл і відкинула покришку.

Під білою сорочкою та парою шкарпеток лежали папери. Влада піднесла їх ближче до вогню й уважно передивилася: то були чекові книжки, банківські рахунки «на пред’явника» та інші цінні папери швейцарського й американського банків. Лишалося тільки вписати ім’я, а подекуди — підробити розлогий підпис Дартова…

Влада обережно склала папери до файла і вже збиралася закинути кейс кудись подалі, але на самому дні побачила ще один конверт. Вона розпечатала його — «Я, Іван (Жан) Володимирович Пир’єнко (Дартов) цим документом ЗАСВІДЧУЮ… що у березні 1998 року привласнив та видав під своїм ім’ям кілька романів маловідомого письменника (далі стояло ім’я Макса)… Дата. Підпис…» Трохи нижче були відбитки пальців самого Дартова.

— Для кого ти писав цю розписку?! — гнівно звернулася Влада до нерухомого тіла і сама злякалася власного голосу. Свіча вже майже догоріла і маленький прапорець синього полум’я конвульсивно тріпотів, умираючи на кінці чорного скрученого ґноту. Влада згорнула м’який файл у трубочку і засунула її у свій ридикюль, туди ж поклала конверт і щодуху вискочила з будинку.

Вона знала, що робитиме далі: треба було негайно повертатися на пароплав, поки ніхто не помітив її відсутності і не пов’язав її із зникненнями, потім дістатися з усіма наступної зупинки і непомітно втекти. А в місті вона дасть хід справі із викраденням Максових романів, розбереться з паперами і підготує переїзд будь-куди, куди захоче Макс…

— Ми житимемо у Сан-Франциско! — згадала вона слова Ярика і мимоволі посміхнулася…

За кілька хвилин Влада вже була на березі. Вона відв’язала шлюпку, залізла у неї і кинула останній погляд туди, де на березі лежало розпластане тіло Вадима Портянка.

— Твій убивця мертвий… — сказала йому Влада і налягла на весла.

* * *

…Була третя година ночі. Долоні її горіли від весел, від каната, по якому їй довелося підніматися на борт (шлюпку вона лишила в морі). Влада повернулася до своєї каюти, дякуючи Богові, що не зустріла ані на палубі, ані в коридорі жодної живої душі. Їй не вірилося, що за кілька годин вона пережила цілу пригодницьку епопею, результатом якої став труп… Влада прийняла душ і вже збиралася залізти під ковдру, як раптом нова думка спіткала її — дартовська «наложниця», чи молодий хлопець, чи казна-хто… Куди він її подів?! Вона має бути тут, на пароплаві! «Якщо він не позбувся її так само, як і своїх спільників!» — подумки промовила Влада. Цікавість узяла гору, і вона знову натягнула джинси і светр, їй кортіло зазирнути в каюту Дартова. Влада знову вийшла в коридор і тихенько прокралась на верхню палубу, де були «люксівські» номери. Каюта Дартова була в кінці коридора. Влада прислухалася — з-за дверей не долинало жодного звуку, на ручці дверей висіла казенна табличка із надрукованим написом англійською та українською мовами «Прошу не турбувати…» із припискою самого Дартова: «…у найближчі чотири доби. Пишу роман!» Лишалося відкритим питання — як відчинити двері? Влада обережно вставила в замкову шпарину свого ключа. Ключ трохи попручався і — о диво! — після кількох Владиних благань усе ж таки з натугою прокрутився у шпарині.

Влада прочинила двері. Каюта була двокімнатна. У першій панував лад і спокій, на столі у великій вазі стояв букет білих троянд. Влада відчинила ще одні двері й одразу відсахнулася: їй в обличчя вдарило гаряче повітря, ніби вона відчинила двері до спекотної пустелі. На ліжку вона помітила тіло, із головою накрите пледом…

Влада простягнула руку і з острахом почала стягувати плед.

Але як тільки з-під картатої тканини