Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Твори у дванадцяти томах. Том третій 📚 - Українською

Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том третій"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твори у дванадцяти томах. Том третій" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 156
Перейти на сторінку:
і тепер радів, що на ньому не було ні синців, ні інших ознак його причетності до нічної сутички, — Почекайте до завтра, поки Вовк побачить ваші пики, — захихотів він.

— Ми скажемо, що думали, ніби то помічник, — сказав хтось.

А інший додав:

— Я знаю, що скажу: почув гамір, скочив з койки, але тут хтось затопив мені в пику, я не втерпів і теж устряв. Поночі я не добрав, що там трапилося, гатив кулаками, та й годі.

— І вгатив, звісно, мене, — додав Келлі, і обличчя йому проясніло на мить.

Ні Ліч, ні Джонсон не втручались у цю розмову. Було ясно, що товариші дивляться на них як на безнадійно приречених, уже мертвих.

Якусь хвилю Ліч слухав ті докори та нарікання, але раптом його прорвало.

— З душі верне вас слухати! Герої! Якби ви менше плескали язиками, а більше рук докладали, лежав би він тут трупом. Чом ніхто з вас не подав мені ножа, коли я прохав? Боягузи! Тепер розрюмсалися, скиглите, думаєте, що він справді повбиває вас, тільки-но побачить. Таж добре знаєте, що він цього не зробить. Завелика розкіш. Тут же нема корабельних агентів, щоб найняти інших людей. Ви йому потрібні для роботи, без вас він не обійдеться. Хто стернитиме або гребтиме чи ставитиме вітрила, як вас не буде? Все окошиться на нас із Джонсоном. Залазьте на койки і заткніть свої пельки! Я хочу спати.

— Воно то так, — озвавсь Парсонс. — Може, він зразу й не зробить нам нічого, але затямте мої слова: в пеклі холодніше, ніж буде відтепер на цьому кораблі.

Весь цей час я думав про своє власне становище. Що буде, коли ці люди довідаються, що я тут? Я не зможу прокласти собі дорогу так, як це зробив Вовк Ларсен. І ту ж мить Летімер гукнув з палуби:

— Гампе! Капітан кличе.

— Його тут немає! — гукнув знизу Парсонс.

— Ні, я тут, — сказав я, вилазячи з койки і силкуючись говорити якомога твердо й сміливо.

Приголомшені матроси вп'ялися в мене очима. На їхніх обличчях можпа було прочитати жах і лють, породжену жахом.

— Іду, — гукнув я Летімерові.

— Дзуськи! — закричав Келлі, загородивши мені дорогу до трапа і наставивши розчепірену праву руку, мовби він хотів схопити мене за горло. — Ах ти пролазо! Ось я заткаю тобі морду!

— Нехай іде! — наказав Ліч.

— А дідька! — огризнувся Келлі.

Ліч, що сидів на краю койки, навіть не ворухнувся.

— Хай іде, кажу! — ще раз промовив він; тепер у голосі його бринів метал.

Ірландець вагався. Я ступнув до нього, і він оступився вбік. Я підійшов до трапа, обернувся, глянув на перекривлені від злості обличчя, що дивилися на мене з півтемряви, і раптом відчув якусь глибоку симпатію до них. Я пригадав слова кока. Певно, бог дуже ненавидів цих людей, коли примушував їх терпіти такі муки.

— Повірте мені, я нічого не чув і не бачив, — сказав я спокійно.

— Кажу вам, він не продасть, — його нема чого боятись, — долетіли до мене Лічеві слова, коли я піднімався по трапу. — Він любить капітана не дужче, ніж ми з вами.

Вовка Ларсена я знайшов у каюті. Весь подряпаний, закривавлений, він чекав на мене і привітав мене своєю звичайною іронічною усмішкою.

— Ну, лікарю, беріться до роботи. Видно з усього, в цьому плаванні ви матимете вельми широку практику. Не знаю, як обійшовся б без вас «Привид». Якби я був здатен на шляхетні почуття, то сказав би, що його господар дуже вдячний вам.

Мені вже була знайома проста корабельна аптечка «Привида», і поки я грів воду й готував матеріал, щоб перев'язати йому рани, він ходив по каюті, сміючись та безперестанку розмовляючи, і спокійно розглядав свої ушкодження. Ніколи раніше я не бачив його голого, і вигляд цього тіла вразив мене. Я ніколи не захоплювався тілесною вродою: але в мене було досить художнього чуття, щоб оцінити таке диво.

Можу сказати, що я був зачарований досконалою будовою постаті Ларсена, її, сказати б, жахливою красою. Я бачив людей на баку. Хоч дехто з них і мав могутні м'язи, але у всіх були якісь хиби, що порушували симетрію: то якась частина тіла не досить розвинута, а інша — але занадто: то ноги закороткі або задовгі: одні були надміру жилаві, інші — надміру кощаві. В самого тільки Уфті-Уфті всі риси були гарні, але, кажу ж бо, врода його мала щось жіночне.

Зате Вовк Ларсен був втілення мужності, майже бог у досконалості своїх форм. Коли він рухався або підіймав руки, його могутні м'язи так і ходили, граючи під білою шкірою. Я забув сказати, що бронзове в нього було тільки обличчя. Тіло ж цей скандінав мав біле, як у жінки. Пригадую, коли він підняв руку помацати рану на голові, я задививсь, як м'язи бігають попід тією білою шкірою, мов якісь живі створіння. Ці самі м'язи перед моїми очима завдавали таких страшних ударів і одного разу мало не витрусили з мене дух. Я не міг відвести від нього очей і стояв нерухомо, а бинт, що був у мене в руці, розмотавсь і впав додолу.

Капітан помітив, що я задивився на нього.

— Гарно зробив вас бог! — сказав я.

— Справді? — зауважив він. — Я часто сам так думаю і дивуюся — навіщо?

— Вища мета… — пробурмотів я.

— Пристосованість! — урвав він мене. — Це тіло пристосоване до життя. Ці м'язи створені на те, щоб хапати, рвати, нищити створіння, що в житті стають мені поперек дороги. Але чи подумали ви про інші живі істоти? Вони також мають м'язи, щоб хапати, рвати, нищити, і коли вони стають мені поперек дороги, я їх хапаю, роздираю, знищую. Ніякої вищої мети тут нема. Є тільки пристосованість.

— Це не гарно, — запротестував я.

— Життя не гарне, хочете ви сказати, — осміхнувся він. — А проте ви сказали, що я гарний. Ось подивіться!

Він напружив свої ноги, мовби вчепившись пальцями, як пазурами, в підлогу. Клубки, пруги, горби м'язів повипинались під шкірою.

— Помацайте, — звелів він.

М'язи були тверді, як залізо. Все його тіло несвідомо підтяглося й напружилось, м'язи стиха ворушились і випиналися на стегнах, на спині і плечах. Він трохи підняв руки, і м'язи скоротилися, а пальці скорчилися, мов ті мазури; і навіть очі набрали іншого виразу — воші пильно стежили, виміряли, і в них горів войовничий вогонь.

— Стійкість, рівновага, — сказав він, ураз розслабивши м'язи. — Ноги для того, щоб упиратися в землю, стояти, ц руки, зуби, нігті — щоб боротись, убивати інших,

1 ... 33 34 35 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том третій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твори у дванадцяти томах. Том третій"