Читати книгу - "Усі жінки - відьми. Будинок шкереберть"

Наче відповідаючи на запитання, Бобо оголив ікла — гострі як бритва щербаті ікла, — і дівчата заверещали в унісон від страху.

— Що гірше — Бобо чи потвора з комірчини?

— Бобо, — блискавично відповіла Пайпер. — Ясна річ, що Бобо. — Просунувши тремтячу руку поза спиною сестри, вона відчинила двері до комірчини.

Сестри швиденько заскочили всередину і, затамувавши подих, стали чекати.

Розділ 12

— Що ж, — почала Фібі пошепки, — як це не прикро, але схоже, що ми потрапили в пастку.

— Еге ж, і справді схоже, — іронічно погодилася Пайпер. — І ніхто не знає, чим зарадити в такій ситуації.

— Слухайте, це просто смішно, — почала Пейдж. — Чаклунки ми, чи хто?! Ми — всемогутні відьми. Чому ж ми ховаємося у комірчині від якоїсь іграшки-переростка, хотілося б мені знати?

— Як чому? Намагаємося уникнути зустрічі з демонами нашого дитинства, — досить переконливо пояснила Фібі. — І гадаємо, чи потрібен нам всеосяжний психотерапевтичний ремонт.

— З огляду на оту тварюку, що є втіленням наших… наших спільних проблем, гадаю, що потрібен, — зазначила Пейдж. — Але це зараз не на часі. І не треба ускладнювати. Скажімо, сигара — це просто сигара, біс — це просто біс. І все. Він не може бути сильнішим за нас.

— I то правда, — невесело погодилася Пайпер. — Але чому ж тоді він переміг у битві з нами?

— Тому що це не ваша битва!

Двері комірчини несподівано відчинилися, і дівчата перелякано зіщулилися, очікуючи на появу Бобо. Але замість Бобо з’явився Лео — жвавий і рішучий. На руках він тримав Ваята, який щось безтурботно белькотів.

— Лео! — вигукнула Пайпер, не вірячи своїм очам. — Навіщо ти приніс нашого сина сюди, до підвалу? Ти що — забув, що ми воюємо з чорною магією?! Чому ти не залишив його на безпечному горищі разом з іншими дітьми? Про підвал не може бути й мови, поки Бобо не щезне назавжди!

— Тому що я все вирахував, Пайпер, — впевнено та емоційно почав Лео.

— Що ти вирахував? — спитала Фібі.

— Вирахував причину, через яку ви не можете остаточно знищити Бобо, — продовжив Лео.

— Тож просвіти нас, — запропонувала Пайпер, заспокоюючись. — Будь ласка. Бо ми, скажу тобі чесно, уже дійшли до ручки і не знаємо, що робити.

— Бобо — це іграшка Ваята, — нагадав Лео дівчатам. — Зрештою, саме Ваят його оживив. І цей біс почав живитися страхами нашого дитинства, схованими глибоко у нашій свідомості. Тож, для того щоб ці страхи подолати, нам довелося відверто і сміливо з ними розібратися. Але якщо ми хочемо позбутися Бобо назавжди, то за це відповідальність несе Ваят.

— Невже ти хочеш сказати, що ми маємо напустити оту тварюку на нашого сина? — спитала Пайпер, прикро вражена почутим.

— Мені не легше, ніж тобі, від цієї думки, але я абсолютно впевнений, що саме це ми і мусимо зробити.

— Він має рацію, Пайпер, — лагідно сказала Фібі, поклавши руку на плече сестри. — Повір мені.

— До того ж, — додала Фібі, — Ваят вже не раз демонстрував нам, що цілком спроможний сам себе захистити. Йому вже доводилося власноруч знищувати демонів.

— І то правда, — неохоче погодилася Пайпер. — Хоча я не зовсім впевнена. — Вона зітхнула і кинула на сина довгий, сповнений ніжності погляд. — Гаразд, — нарешті погодилася вона. — Але ми будемо його підстраховувати.

— На кожному кроці, — луною озвався Лео.

Одна за одною сестри, а за ними — Лео, вийшли з комірчини. У підвалі було напрочуд тихо.

— Куди ж подівся Бобо? — спитала Пейдж. — Тут не так вже й багато місця для шестилапого біса висотою вісім футів.

Не говорячи ні слова, Лео кивнув головою, указуючи в дальній куток приміщення. Там принишк Бобо. Він тихенько гарчав, вочевидь чатуючи на жертву.

Як тільки Ваят помітив Бобо, він почав скиглити, наче побачив самого диявола.

«В уяві мого малого Бобо і є дияволом», — подумала Пайпер, відчуваючи, як її захоплює хвиля захисного материнського інстинкту.

— Усе гаразд, мій хлопчику, — заспокоювала малого Пайпер. — Ти сильніший за цього великого злого демона. Він не завдасть тобі шкоди, ти тільки використай проти нього свої здібності.

Ваят спромігся ступити два кроки і плюхнувся на підлогу, не зводячи очей зі щупалець, якими погрозливо розмахував Бобо.

Тільки-но Ваят стукнувся сідничками об підлогу, гарчання Бобо стало гучнішим. Ставши дибки, він почав вимахувати лапами, наміряючись на сестер, Ваята і Лео. Забачивши таке, Ваят несамовито заверещав.

— Не бійся, крихітко, — вигукнула Пейдж. — Це просто іграшка. Маленька дурнувата іграшка. Дивись, як смішно вона вертить своїми очима!

Поглянувши на величезні булькаті очі Бобо, Ваят на якусь мить перестав пхикати.

— А лапи які у нього — довгі, незграбні! — додала Пейдж. — Тобі подобалося ними гратися. Кожну ніч ти засинав, граючись ними.

Бобо загарчав, і посвист його булави розсік повітря. На щастя, вона пролетіла у Ваята над головою, не завдавши малому шкоди.

— Бобо знову може стати твоїм приятелем, Ваяте, — сказав Лео. — Якщо ти захочеш.

Відповідь монстра на таку образу була блискавичною. Він кинувся вперед і клацнув зубами, намагаючись вкусити Пайпер, яка занепокоєно крутилася позаду Ваята. Вона інстинктивно смикнулася, збираючись вистрелити в Бобо енергетичним зарядом. Пайпер знала, що це не завдасть йому шкоди, але хоч на якийсь час зупинить. А це було краще, ніж нічого. Тож вона випростувала руки…

Але саме в цей момент Ваят розтулив рот, пискнув, і показав пухкеньким пальчиком на свого колишнього товариша в іграх, якого він оживив.

— Пуф!

І Бобо миттю щез — під булькотіння та сміх малюка Ваята. Коли розвіявся дим, сестри та Лео запитально поглянули одне на одного.

— І оце все? — спитала Пейдж ошелешено. — Так просто?

Ваят засміявся і сплеснув рученятами.

— Мабуть, що так, — сказала Пайпер, сама наче громом вдарена. Вона нахилилася, взяла Ваята з підлоги і ледь не задушила його в радісних обіймах та поцілунках. — Моя крихітко, ти усіх нас врятував! Мій маленький чаклун — увесь в матусю!

— Не тільки чаклун, — зауважив Лео, — а ще й твій ревний захисник, який оберігає тебе від шкідливих впливів. І це ясно без слів.

— Що ти хочеш цим сказати? — спитала його Пайпер, щиро здивована.

— Знаєш, — відповів Лео, і його красиве обличчя розквітла іронічна посмішка, — тут все — по Фройду. Він стверджував, що перший статевий потяг у дітей виникає саме до матері.

Дівчата добродушно зареготали. Подолавши злого демона, можна розслабитися і від душі посміятися.

— Я не буду відповідати на цей невдалий і непристойний жарт, — сказала, посміхаючись, Пайпер. — Але тільки тому, що мені вже слід іти. Мабуть,