Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Мереживо людських доль 📚 - Українською

Читати книгу - "Мереживо людських доль"

400
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мереживо людських доль" автора Наталія Хаммоуда. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 58
Перейти на сторінку:
є донечка! Ми назвемо її Оленкою. Бик
(Бувальщина)

Жив колись у селі К. чоловік, зі звичайним для тієї місцевості прізвищем Бик. Чоловік собі як чоловік. Нічого особливого: метр з капелюхом, лисий, і з єдиним зубом у роті; вічно усміхнені уста і вічно п’яні очі свідчили про вічне Бикове щастя; кирзові чоботи, на босу ногу, взимку і влітку вказували на те, що для нього не існує чотирьох сезонів. Зате історії, які траплялися з ним, з часом ставали легендами, які передаються із покоління в покоління жителями села К. і всіх довколишніх сіл.

Був у Бика кінь. Старий кінь, здавалось був ровесником господаря. Заробляв Бик собі і коню на прожиток тим, що займався «бартерним бізнесом». Це він так називав своє заняття. На старому перекошеному возі Бик допомагав сельчанам у їхніх потребах: тому бараболю з городу звезти, тому солому чи снопи кукурудзи з поля, іншому води з річки для поливки городу.

Земляки часто вдавались до Бикових послуг, а йому за добру роботу, по бартеру зрозуміло, давали пляшку доброї самогонки. Все по справедливості.

Після смерті бабусі, Ольга успадкувала в селі К. невеличкий маєток. Давно мріяла жінка переїхати з шумного міста до села, а тепер така мрія стала вимушеною. Не продавати ж.

До сільського життя жінці не прийшлось звикати. Там все їй було рідним і знайомим з дитинства. Але насправді, то тільки так здавалось. А коли доходило до справи — робота вставала. Виникали проблеми з усім: з оранкою, з копанням, з вугіллям для груби і дровами для печі. Підмоги приходилось просити у сусідів, бо самій в селі не впоратись.

Пан Бик з давніх часів вважав себе приятелем Ольжиного батька, тому кожного разу, як тільки бачив жінку на подвір’ї, пропонував допомогу. Якось ніколи не було потреби. та одного разу таки видалась нагода: сусіди вирішили дрова продати, та ще й немальо. Одга вирішила купити. Зійшлися люди на хорошій ціні, а ось транспорту ні у Ольги, ні у знайомих немає. Привела жінка «стежина потреби» до дядька Бика.

Привезли дрова. Вивантажили. Склали. Ну, а за хорошу роботу і плата годиться. Свята справа в українських селах людину за стіл запросити.

Посадила Ольга дядька Михайла до столу, налила чарку й одразу попередила, що це одна — єдина. Решту плати додасть грошима або продуктами. Він погодився. Насипала вона Бикові добру миску вареників, налила Бику борщу і залишила в кухні, а сама тим часом пішла подоїти корову. Він без оплати все одно не виїде.

Затрималася жінка в хліві хвилин десять, не більше, а коли повернулась до кухні побачила таку картину: Бик лежав на долівці розпростершись між кухнею і сіньми. Руки-ноги в різні боки. Сині губи злились із обличчям фаолетового кольору.

Ольга кинулась до Бика. Прислухалась — не дихає! «Мамонько рідна, що ж робити!?» — зашепотіла посохлими від стараху вустами, бо хоч і була медиком за освітою, все одно трохи розгубилася. Розстебнула Бику фуфайку, била по щоках, бризкала водою, і давала нюхати нашатир. Дід почав щось мугикати, хрипіти не відкриваючи очей, і здригатися в судомах. «Але що могло трапитися? — ніяк не знаходила причини Бикового поганого самапочуття Ольга. — Горілка магазинна, не яка будь «паленка». Сама купувала. Їжа свіжа, також сама готувала. Та й на здоров’я Бик ніколи не скаржився. Скільки разів засипав в заметіль на дорозі. Скільки разів досипав ніч прямо в соломі на возі. А вдома? Та він вік звікував не нетопленій хаті, а ніколи не хворів.

Жінка спробувала перетягнути діда на диван, та куди там їй: маленький дідусь виявився важким, як олово. Самій не впоратися. Дід хрипить. З рота уже почала текти піна. Тут вже не до жартів. Схоже на отруєння. Але від чого? Ніяк не збагне.

Ольга викликала швидку, а сама побігла до сусіда Володьки, щоб допоміг їй діда Михайла на ліжко перенести. Підбігає до паркану і кричить:

— Володьку, ану бігом до мене. Бик помирає!!!

Хлопець вхопив величезного ножа, і перестрибнувши через паркан біжить в хлів зі словами: «Не журись, ґаздине!. Ми його зараз доріжемо. Ще можна буде «на м’ясо» здати».

— Володю, Бик не в хліві, а в кухні. — волала Ольга.

(Бачили б ви його очі… це не описати.)

— Ти нащо бика в кухню притягла? А-а-а, я зрозумів! Ото ти мудра, видно, що міська. Я б і не допетрав до такого, — вдарив себе Володька долонею в чоло. — То щоб м’ясо обробляти було легше вже на місці? Ну, баба! Ну, голова-а-а-а!!!

Володька увірвався в сіни з ножем, як очманілий, прихопивши по дорозі мотузку, щоб зв’язати Бика і завмер: на підлозі лежав скорчившись дядько Михайло…

Швидка поспіла хвилин через 20. Зробили дідові промивання шлунка. Підтвердилася інтоксикація. Ні, не горілкою і навіть не борщем з варениками… Хлоркою! Звичайнісінькою хлоркою для білизни.

Коли жінка запитала діда, як це сталося, він пояснив:

— Ну, коли то, я твої бабі з млина муку привозив. Вона мені з такої самої флєшки сто грам наливала. Ти ж зусім не така щедра, яков була твоя вона, царство ї небесне, — перехрестившись, продовжив дід. — Ти грішма всьо мірієш. А мені вони ні до чого? Ти, аді, сто грам налєла, а мені якраз ще сто грам бракувало до денної дози. Я поривсі тутка во в тумбочці, і налєв собі з бабиної флєшки небагато. Думав не замітиш. А там і не самогонка була, а бридота якас смердєча. Коли перекинув, у грудех запалило… Далі чорно…

Ольга відчувала провину за бика, бо ж сама в ту пляшечку хлорку перелила. Ось, що значить зміна господині в хат… Та де ж вона допустити могла, що тут ще хтось буде окрім мене ґаздувати?

— Ну, ви собі самі винні, дядьку Михайле, — виправдовулась Ольга. — Не сновигали б по чужих шафках, то нічого б не сталося. Ну, дайте мені слово, що більше пити не

1 ... 33 34 35 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мереживо людських доль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мереживо людських доль"