Читати книгу - "Нестяма"

Вкрутило так, що він мало не кинувся геть — де-де обдристатися, лише не на сцені, бо це відразу увійде в історію світового театру; люті конвульсії тіпнули лице, тулуб, плечі, він похилився — бризнули оплески, Офелія здивувалася, що не їй, Гамлет зробив невинні очі, що він не тягне на себе ковдру під час її ударного монологу. Хоча актори собі таке дозволяють — от Мавка, наприклад, казатиме безсмертне про те, що вона буде вічно жити, а Лукаш в цей момент почне, скажімо, засукувати рукав — і вся, вся увага перейде на нього — що поробиш, такий закон сцени.

Він же дозволив Офелії заплести навколо голови товсту русяву косу — і перший же її вихід зривав овацію. Якось на гастролях Анатолій Степанович випросив у костюмера таку ж косу, і в другій дії вийшов із нею на голові — що в залі сталося!

— Навіщо ти це зробив? — ридала потім Офелія.

— Тому що Офелія в Шекспіра має ходити з розпущеним волоссям, — відрубав він, хоча хто його зна, що той Шекспір мав на увазі? Що Офелії вже давно хтось розпустив косу, отже, всі її святі передвесільні слова до Гамлета пародійні?

— Еге, ти ще скажи, що він заповідав їй пофарбуватись назад у брюнетку! — репетувала партнерка, аж доки її заспокоїв режисер:

— Анатолію Степановичу, будеш видєлувацьця, то я їй віддам роль Гамлета.

— Як? — сльози в неї вмить висохли.

— Як Сарі Бернар чи Галині Стефановій.

Да, Шекспір відпочиває... Бо буркнуло знов, Офелія збагнула, що не в неї, і заспокоїлась, спокійно пішла зі сцени топитися.

Коли він проштрикнув шпагою Лаерта, вискочив хор:

Далі в Гамлета виникли проблеми, режисер десь викопав оригінальні шекспірівські тексти. Біда полягала в тому, що вони були староанглійською мовою, а не адаптовані, тобто їх би не втямив і жоден сучасний англієць.

— Але ж зала не зрозуміє, — протестував ще на репетиціях Анатолій Степанович, бо староанглійська огидно нагадувала старонімецьку.

— І чудово! Гамлет же прощається з білим світом, що тут розуміти? Подумають, що це такий хід, головне, щоб критики зрозуміли.

Еге, як зрозуміють, то буде тобі; щоб не ламати голову, Анатолій Степанович іноді, коли мав поганий настрій, дозволяв вставляти цілі саморобні блоки, а настрій зараз був препаскудний, ще й живіт бурчав нещадно, то актор видав:

— ...хундер гафнунг альт зе дер барендикер, — завершив він, тобто помер.

Що тут зчинилося! Зала встала, особливо руда пані з другого ряду, букет із бюстом заважали плескати, тому вона репетувала «браво!», оваціями гойднулися куліси і навіть важка оксамитова завіса затріпотіла, бо з неї пурхнула перелякана міль.

Анатолій Степанович на поклони не вийшов, він мчав до санточки, щоб випередити всіх, кленучи буфетницю: «клята Нюра, розвела сирою водою томатний сік, — осяяло його, — нема, щоб кип’яченою». «Бур-бур», — погодився несамовитий шлунок. «Якщо вже дуриш людей, — лаяв він подумки, — то роби ж це по-людському, лінь тобі закип’ятити? Думати ж треба хоч трохи по такій жарі!»

Він рвонув двері й мало не осліп, очі стали як у Сари Бернар — пекуча дезинфекція висіла в клозеті, хоч сокиру вішай, клята Нюра не дуже переймалася засобами, а щедро полила хлоркою все, що тут було кахляного.

— А ви ругайтесь ідіть до гламного, він міні грошей на шампуня не дає, скажіть спасіба, шо хоч на хлорку хвата, бо када не буде й на неї, тоді ви й не такої заспіваїте, — щоразу одбріхувалася жінка перед надто естетизованими колегами. — Дайте мені дєньги на хранцузькі духи Лінстант де Гуерлен, дак я вам хранцузькими духами тут усьо поляпаю й іще розами позакидаю!

Не театральні, а правдиві сльози бризнули з хлорованих очей, він позадкував, рятуючи носогорло.

— Зе дер берендикер! — вилаявся.

Але, на диво, переляканий шлунок попустило. Тому він вирішив перейти через дорогу до пожежників і там просто по людському попроситися вивалить. Тож спокійно вийшов із театру («Устигну, — думав він, — нормально устигну»), та дорогу йому перегородила яскраво-руда пані, і не встиг відсахнутися, — тицьнула розкішний букет:

— Ваше мистецтво, я така вдячна, я ходжу на всі ваші вистави, — хвилювалася незнайомка, — прийміть на знак пошани.

Кожного такого разу Анатолій Степанович починав думати: а скільки такий букет коштує? А потім уже починав переводити цифри на спиртне.

— Дякую, — прошепотів він, занурився в букет і його попустило.

Дамочка виявилася ого-го, аж Анатолій Степанович подумав: «Якби зіграла Офелію, то невідомо, як би повернувся сюжет «Гамлета», бо декольте в неї більше за бюст».

— Пробачте мою настирність, — теж зашепотіла вона, — але я давно не наважувалася заговорити до вас... про нове трактування образу. про Шекспіра...