Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Квіти на снігу 📚 - Українською

Читати книгу - "Квіти на снігу"

305
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Квіти на снігу" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 58
Перейти на сторінку:
не робила таємниці з нашого зв’язку. Навпаки, демонструвала його, вимагала до себе поваги. Вона ж коханка самого Калісія Немолюка! Вона може що завгодно полюбовнику своєму у вуха внести! Отож бережіться! О, та лярвочка добре знала, чого хоче! І вперто торувала своїми стрункими ніжками й круглим задком дорогу до влади. Я якраз зробив її завідувачкою районного відділу культури, коли до нас на якусь дефіляду приїхав сам перший. Люся зразу впала йому у вічі. Не просто впала, а з розгону в них вскочила. І скоро опинилася у світлому кабінеті обкому. Я теж пішов на підвищення в область – перший не поскупився на відступні за Люсю.

Але то вже було після смерті твоєї мами. Тетяна була не такою, як усі. Таких мало у світі. Вона так рано пішла, але залишила мені тебе. Не те що оті твої лошиці… Тьху, навіть згадувати їх не хочеться. Ні перша, ні друга не спромоглися мені внуча народити. Це ж тобі вже під сорок. Якраз у такому віці я став батьком. А ти й досі сам. Женився б. Комусь же треба буде все передати. Рід продовжити треба. Га, Жоржику?

3

До редакції я зазвичай являюся тільки по вівторках: цього дня вуличні розповсюджувачі приносять живі бабки за лівак. Цього ж дня менеджер із реалізації, який займається цією різношерстною армією, має скласти акт про списання газет за минулий тиждень, повернутих у редакцію й переведених у статус макулатури. До вечора газетний «неліквід» буде відправлено на картонний завод. А вже завтра хай хтось спробує перевірити той акт і докопатися, скільки газет насправді продано й скільки здано в макулатуру.

Кажуть, мій шофер якось скривив мармизу: «Е-е, мене не обдуриш. У цих пачках не по чотириста, а по сто газет: я перелічив. Але що ж це тоді виходить, га? Що редактор сам себе обманює?» Він таки дурний, тому й тільки шофер. Звісно ж, обманюю. Але не себе. Відомості ж призначені для податкової, а бабки – мені.

Тижневого «лівого» збору мені хіба на один вечір у казино вистачає. Але я люблю азарт і авантюри. Сама думка про те, що воджу за носа таку грізну силу, як податкова інспекція, додає мені адреналіну. Та не тільки для цього я завів собі газету. Давно відомо: хто володіє інформацією, той володіє світом. Світ поки що мені не по кишені. А от місто… Головувати ним я б зміг. Запросто. Але треба ж якось цих лохів переконати, що кращого голови їм не знайти. От «Суперстар» і переконує. На час виборів я навіть змінив її статус – із малотиражної «рептильки» на справжню ЗМІюку. Хоча більшість тиражу доводиться роздавати, а не продавати. Тож цього вівторка на лівак не особливо розраховував. Але щоб аж так…

Дідько б їх узяв, цих писак недолугих, цих розповсюджувачів убогих, цю команду безхатьків і неуків! Мені хочеться стерти їх на порох! Стерти й за вітром розвіяти! Вичавити з них їхню писацьку пиху, як сік із лохини. Лохина – самиця лося… Це ж треба таке зморозити! Де той бісів патлач, три тижні не митий, три дні не чесаний, без диплома в кишені й без лою в голові?

– На летючку!

Летючка… Яка там у біса летючка?! На летючку стрімголов летіти треба. А вони, мов кролики, загіпнотизовані удавом, ледве переставляють ноги, налякано переступаючи поріг кабінету. Що вони там белькочуть? А-а-а… Реалізація катастрофічно впала, бо читачів не цікавлять передвиборчі матеріали. Не чекав такого повороту. Щось у мені закипає, як вода в казані. Закипає й булькає. Я міг би якийсь час весь наклад просто роздавати, але якими бубликами заманити любих читачів, щоб вони таки читали те, що я хочу? Випускаю пару на своїх «кроликів».

– Ідіоти! Дармоїди! Тюхтії! Розжену завтра всіх до бісової матері, жодного не залишу!

У момент найвищих децибелів крику раптом спадає на думку таке: от би почула мене зараз та нахабна дівка з нічного бару! Я б їй пояснив популярно, що таке «Суперстар» і чим вона відрізняється від «Суперстарої» чи «Суперстарого». Уявив її здивовані очі (цікаво, якого вони кольору?), зблідле від страху обличчя (чомусь упевнений: воно кругле, з кирпатим носом) і голосно засміявся. Газетна братія перелякано відсахнулася. Певно, подумали, що в мене дах поїхав.

Удруге вона зателефонувала наступного ранку. Цього разу – на мобільний. Голос наче й не її – переляканий і приглушений.

– Немо? Ти? Це Марта. Яка-яка… Я тобі вчора маячила… За Анжелку. Тіпа вона пропала… Пам’ятаєш?

– Тіпа пам’ятаю. Тільки звідки в тебе номер мого мобільного? – розсердився я.

– Якийсь ваш газетний чмурик дав. Сказала, що я твоя сестра… двоюрідна… Він зразу повірив. Ой, тут таке… Таке… Я вранці повернулася з роботи. Двері відчинені, а в хаті… Страшно дивитися… У тій кімнатці на горищі, де Анжела малювала… усе догори дриґом… ніби смерч пронісся. Колись у нашому селі смерч усі дерева поклав, як сірники, і дахи позносило…

– Щось цінне зникло? – перебив її, відчуваючи, що в мене самого зараз і справді дах знесе.

– У мене ні. А в Анжели – не знаю… Та що в неї такого цінного могло бути? Звідки? Усі неїні шмотки можна в одну валізку засунути. От тільки комп’ютер… Його нема. Анжелка на ньому свої дизайнерські штучки робила.

– Викликала міліцію?

– Ти що, чувак, із дуба впав? Яку міліцію? Міліція покличе хазяйку. А я ж їй навіть не говорила, що впустила в її дачну халупу Анжелу. Ми домовилися ділити квартплату на двох. А якби хазяйка дізналася, то вона б і з Анжелки злупила стільки, як із мене. Вона ж зажерлива, мов крокодилиця. Ми хотіли її перехитрити. А тепер… Що мені

1 ... 33 34 35 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Квіти на снігу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Квіти на снігу"