Читати книгу - "Чужий"

— Нерівномірна тяга. Змінюю вектор.

Вона клацнула вимикачем, задоволено спостерігаючи, як стрілка повертається на своє місце.

— Увімкнула компенсацію. Ситуація нормалізувалася, все добре.

Даллас уже почав сподіватися, що вони прорвуться без проблем, аж раптом капітанський відсік струснула сильна вібрація, яка швидко вщухла, однак усі члени екіпажу переполошились і запанікували.

— Що це в біса було? — вголос поцікавився Даллас. У відповідь він почув сигнал попередження на телефоні.

— Паркере?

— Так. У нас тут проблеми.

— Серйозні?

— Перегрів двигуна на правому борті. Перевір сам.

— Ти можеш його полагодити?

— Жартуєш? Я вимкнув його.

— Повторна компенсація нерівномірної тяги, — спокійно промовила Ріплі.

— Продовжуйте, поки не досягнемо нульової гравітації, — сказав Даллас у мікрофон.

— А по-твоєму, чим ми тут займаємось?

Телефон замовчав.

У капітанському відділенні було чутно, що двигуни ревуть трішки по-іншому. Ніхто не дивився один на одного, побоюючись зустріти відображення свого страху.

Рухаючись трішки повільніше, але все ще з легкістю розсікаючи вируючі хмари, «Ностромо» летів углиб космосу в пошуках нафтоочисної установки.

На відміну від відносного спокою в капітанському відсіку, у інженерів кипіла робота. Бретт знову скоцюрбився біля труб, обливаючись потом і мріючи вибратися звідти.

— Знайшов? — запитав Паркер.

— Гадаю, що так. Пил знову забиває кляті повітрозабирачі. Двигун номер два знову перегрівається.

— Я гадав, що ми вимкнули той мотлох.

— Я теж. Схоже, знову втратили кожух. Кляті двигуни! Такі вразливі!

— Вони не пристосовані до польотів крізь пилові бурі, — нагадав своєму колезі Паркер. — Плюнь на нього. За дві хвилини ми будемо поза межами атмосфери.

Капітанське відділення тремтіло під час злету, усі прикипіли до своїх панелей управління. Даллас хотів відправити запит до інженерного відсіку, але згодом передумав. Якщо Паркеру буде про що повідомити, він це зробить.

«Ну ж бо, лети вгору», — подумки благав Даллас, пообіцявши собі, що видасть інженерам премії, про які вони постійно патякали, якщо вони зможуть підтримувати головні двигуни в робочому стані ще кілька хвилин. Давач на його панелі свідчив, що гравітація різко падала. «Будь ласка, ще хвилинку», — благав капітан, несвідомо ковзаючи по стіні рукою.

Розірвавши запону хмар, «Ностромо» вирвався у відкритий космос. А ще за хвилину п’ятдесят гравітаційний індикатор на панелі управління Далласа показав нульове значення. Це викликало щиру радість у капітанському відділенні, хоч це було в дечому непрофесійно.

— Ми зробили це, — промовила Ріплі, виснажено відкинувшись на м’яку спинку крісла. — Чорт забирай, ми зробили це.

— Я в цьому сумнівався, коли ми зазнали першого вібраційного удару й почали втрачати швидкість, — хрипло зізнався Даллас. — Я уявив, як нас розмаже по перших-ліпших скелях. Я вже подумав, що нам доведеться увімкнути гіпердвигун і втратити нафтоочисну установку.

— Не турбуйся, — промовила Ламберт, не посміхаючись. — Ми могли знову приземлитися і залишитися там. Потім спрацював би наш автоматичний аварійний радіомаяк, і ми б занурилися в гіперсон, чекаючи доки нас не врятує екіпаж якогось випадкового корабля, який теж розбудять.

«Поки що нічого не говори про премії. Зробиш їм сюрприз, коли всі прокинуться на земній орбіті», — подумав Даллас. Але тепер інженери, як мінімум, заслуговували на усну подяку. Капітан увімкнув телефон.

— Гарна робота. Як наш корабель?

— Тепер, коли ми здолали пилову завісу, він мурчить точнісінько як Джонс.

У динаміку пролунало різке рипіння. Даллас насупився, міркуючи, що б це могло бути, але потім збагнув, що це Паркер відкрив пиво, мимоволі тримаючи його біля мікрофону.

— Пусте, — гордовито продовжив інженер. — Коли ми щось лагодимо, у нас завжди виходить.

У динаміку почулося булькання. Таке враження, що Паркер занурювався у воду.

— Звісно. Молодці, — запевнив Даллас. — Відпочиньте, ви заслужили. Ще. Паркере…

— Агов?

— Коли ми досягнемо Землі й ти будеш проводити перемовини з технічним контролем, тримай своє пиво подалі від мікрофону.

Булькання припинилося.

Задоволений Даллас вимкнув мікрофон і промовив, ні до кого не звертаючись:

— Заберемо наші гроші й додому. Установку потрібно поставити в гараж, Ламберт.

Кут підйому «Ностромо» почав вирівнюватися. За декілька хвилин на сигналізаторі над робочим місцем штурмана пролунав регулярний гудок.

— Ось вона, — повідомила Ламберт. — Саме там, де потрібно.

— Добре, — Даллас натискав на кнопки. — Підлаштуй корабель і готуйся до стикування.

Під час підлаштування корабля у відповідність із положенням велетенської груди металу та пластику прилади постійно гуділи. Ріплі клацнула вимикачем, і буксир зафіксувався позаду невиразних контурів нафтоочисної установки.

— Зафіксувала, — промовила Ламберт.

— Розпочинай стикування, — Даллас уважно вдивлявся в екрани, затиснувши ряд червоних кнопок.

— Зближуємось, — Ріплі уважно спостерігала одразу за двома екранами. — Відстань зменшується. Двадцять… п’ятнадцять… готово.

Ріплі клацнула вимикачем.

Даллас відпустив червоні кнопки і дав наступні вхідні:

— Двигуни вимкнено, досягнуто інерціальної стабільності. Активувати фіксатор гіпердвигуна.

— Активовано, — повідомила Ріплі. — Стикування завершено.

Це означало, що «Ностромо» створює поле гіпердвигуна достатнього розміру, якого вистачило б і на нафтоочисну установку. Тепер і нафта зможе полетіти з ними в цьому таємничому нереальному середовищі, яке дозволяє людям і кораблям переміщуватися швидше за світло.

— Курс на Землю, — твердо наказав Даллас. — Потім, Ріплі, увімкни великий двигун і встанови швидкість світла плюс чотири.

— З радістю.

— Курс розраховано та налаштовано, — за мить сказала Ламберт. — Час вертати додому.

І подумки додала: «Час брати ноги на плечі».

Ріплі натиснула головну кнопку. Маленька планета та корабель прибульців, який залишився в її полоні, зникли так швидко, ніби їх ніколи й не було. «Ностромо» досяг швидкості світла, а потім перевищив її. Навколо корабля та нафтоочисної установки утворився коронний розряд. Зірки, які були попереду, стали блакитними, а ті, що позаду — червоними.

Екіпаж із шести людей нарешті летів додому. Шестеро людей і Кейн…

Астронавти сиділи за спільним столом і пили каву, чай та інші теплі стимулюючі напої за звичками та вподобаннями. Їхні розслаблені постаті передавали заспокоєний напрям думок. Зовсім нещодавно вони були натягнутими як струни і такими ж ламкими. Зараз же вони безтурботно закинули ноги на поруччя крісел, зручно вмостившись на подушках.

Ламберт досі була нагорі в капітанському відсіку, виконуючи остаточну перевірку курсу перед тим, як дозволити собі розслабитись. Еш був у лазареті, слідкуючи за Кейном. Старпом і його стан були головними темами обговорення.

Паркер поставив паруючий чай, неестетично причмокнув і заявив із звичайними для нього спокоєм і відвертістю:

— Можливо, заморозимо його, аби пригальмувати цю чортову болячку?

— Ми не впевнені, як