Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Оті з Десятої Тисячі 📚 - Українською

Читати книгу - "Оті з Десятої Тисячі"

219
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оті з Десятої Тисячі" автора Єжи Брошкевич. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 42
Перейти на сторінку:
був би приречений, і ніякий титаніт не допоміг би йому.

Про це люди пам'ятали дуже добре. Бо хоч минуло вже понад чотириста років від трагічної катастрофи на Плутоні, — тоді через помилку в розрахунках під вогонь керованого автоматами метальника попав великий пасажирський космоліт і за півсекунди загинуло близько двох тисяч чоловік, — про це пам'ятали навіть малі діти, як про Велику Пересторогу.

І тому, коли на Головній Базі стало відомо, що вогнемети «Розвідника» і космольота КБ-803 вийшли з-під контролю автоматів, Майк Антонов і Назим Шумеро глянули один на одного з непідробним жахом.

— Вони втратили зв'язок, — тихо сказав Майк. — Отже, вони вестимуть операцію без допомоги автоматів?

— Так… — прошепотів Назим.

— А що буде… — почав Майк.

— Коли… — мовив Назим.

Жоден з них, однак, не закінчив своєї думки.

І тут втрутилася Долорес Лі. Вона пережила свій неспокій і тривогу раніше за них і тепер була не тільки спокійна, а й сповнена надій.

— Про що мова? — запитала Долорес ніби байдуже.

Чоловіки мовчали.

— Я чекаю! — мовила вона з притиском.

В Головній контрольній станції, де зараз перебували троє дорослих, панувала тиша. На екрані виднів контур Чорної Ріки. Дванадцятий Сектор був надто далеко, щоб без допомоги «Розвідника» чи хоча б радіопередавачів космольотів наблизити зображення.

І все-таки вони помітили, як на чорному тлі Ріки щось замиготіло, ніби спалахи незмірно далеких і незмірно крихітних блискавиць. В залі чулося лише дихання трьох людей і мурмотіння Супера, що чекав на першу інформацію про боротьбу з Чорною Рікою.

Побачивши це мікроскопічне миготіння світла в глибині Чорної Ріки, Долорес вигукнула:

— Слухайте, вони почали операцію!

Назим кивнув головою:

— Саме цього я й боюся.

— Найвідважніший пілот сучасності боїться? — усміхнулася Долорес. — Не вірю.

— Від вогню позитрономета немає захисту, — нагадав Майк.

Долорес трохи глузливо похитала головою, стала між ними, поклала руки на їхні плечі.

Всі троє вдивлялися в екран. Долорес притягла чоловіків трохи до себе.

— Чи могли ми вчинити інакше? — запитала вона.

— Ні.

— Чи був інший спосіб рятунку?

— Ні.

— Чи треба було за всяку ціну рятувати дітей?

Мовчання.

Долорес посміхнулася глузливо й тепло.

— Поміркуйте, хлопці, — мовила вона. — Адже так хотів учинити робот. І вони самі не дозволили йому цього.

— Вони ще діти, — буркнув Назим.

— Ні! — вигукнула Долорес. — Це вже мислячі люди. Ось уже кілька років мислячі люди. Мало?

— Ні.

— Ви гадаєте, — вела далі Долорес, — вони б нам простили, якби ми врятували тільки їх?

— Мабуть, ні.

— Мабуть?

— Напевне ні.

Це останнє «ні» Майк і Назим промовили одночасно.

Майк глянув стомленими очима на Долорес і сказав:

— Дякую тобі.

Долорес провела рукою по його сивій гриві. «Збільшилося в тебе сивини за сьогодні», — подумала вона.

— Але… — почав Назим. — Я не можу не думати про це…

— Досить! — перебила Долорес. — Ти… найвідважніший! Чого ти боїшся за них? Вони ж тебе не просили про це?

Майк звернувся до Супера:

— Скажи, Супере: вони не бояться?

Всі екрани, таблиці й годинники Супера яскраво загорілися. Супер — це трильйон одночасних логічних комбінацій. А зараз він промовчав цілих сім — довгих, як вічність, — секунд.

Нарешті відповів засмучено:

— Супер не знає.

Долорес пирснула сміхом. Ну, що за жарти питати Супера, коли він, бідний, не має ніяких конкретних даних! їй стало жаль Супера.

— А що ти припускаєш, Супере? — запитала вона.

Найкращий електронний мозок сонячної системи, який останнім часом обслуговував Базу й Десяту Тисячу, цього разу пожвавішав. Він відповів одразу ж.

— Супер припускає, — озвався його мудрий голос, — що вони можуть, але не повинні.

Після цих слів задоволеного (відповів усе-таки!) Супера, Долорес, Майк і Назим вибухнули — вперше за сьогодні — веселим сміхом.

Вони сміялися, дарма, що нічого ще не було відомо, нічого не вияснено. В їхньому сміхові бриніла надія, хоча вони здогадувалися: саме зараз операція проти Чорної Ріки входила у свою найтяжчу стадію.


Про те, що від вогню позитрономета немає захисту, перший згадав Алік. Він згадав про це раніше, ніж сестра й Іон, бо «Розвідник» раніше, ніж КБ-803, відкрив вогонь. І ця думка була страшніша за всі переживання цього лихого дня.

До того ж Алік ще ніколи в житті не почував себе таким страшенно самотнім, як цієї хвилини. Звісно, про його — і свою — безпеку дбав повсякчас «Розвідник», але не про це тепер мова. Хоча б яка людина була поруч, тямуща й приязна… Або навіть щось подібне до людини — Робік, наприклад. Проте Робік, звісно, не зрозумів би, про що йдеться. Він, напевне, запитав би своїм ввічливим голосом: «Чого ти боїшся, коли тобі не загрожує небезпека?». Щонайбільше, коли б Алік обурився, він би вибачився і намагався б пояснити, що він — на жаль! — не людина і тому перед емоційними конфліктами зовсім безпорадний. І все ж навіть така розмова дала б йому зараз бажану розраду.

Алік хотів забутися. Він ловив у кружечки прицілів все нові й нові брили, що наближалися до «Розвідника». Натискав вогневі педалі метальників. Нищив нескінченні хвилі й гребені Чорної Ріки. І вперто намагався не думати. Взагалі не думати. А хіба можна хоча б подумати про те, що не треба думати? Адже сама думка про недумання є, власне, думка!

— Не будь дурнем! — сердито накинувся він сам на себе.

— Вибач, але не розумію, командире, — відгукнувся ввічливий голос «Розвідника».

— Замовкни! — крикнув

1 ... 33 34 35 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оті з Десятої Тисячі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оті з Десятої Тисячі"