Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Плавучий острiв 📚 - Українською

Читати книгу - "Плавучий острiв"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Плавучий острiв" автора Жюль Верн. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 106
Перейти на сторінку:
було б повернутися, не намилувавшись кращими краєвидами Оаху. Вони чудові, хоч рослинність тут і не дуже багата. На узбережжі рясніють кокосової й інші пальми, хлібні дерева, алейритес, що з плодів його добувають олію, рицина, дур-зілля, індиго. В долинах, зрошуваних гірськими потоками, росте трава мінервіа, яка глушить все навколо, і чагарі, що робляться тут деревуваті, як наприклад, місцеві ґатунки лободи й велетенської шпараги халапепе. Лісова смуга, розповсюджуючись угору до двох тисяч метрів, вкриває гірські схили деревуватими травами і заростями миртових, що досягають тут величезних розмірів, височенних, щавелевих, гнучких ліан, які оповивають стовбури й переплітаються з гіллям, скидаючись на кубло гадюк.

Щодо тих рослин, які дають продукцію на ринок і експорт, то тут зростають рис, кокосовий горіх, цукрова тростина. Каботажні судна, курсуючи між островами, звозять ці продукти до Гонолулу, відкіль їх потім відправляють до Америки.

Фауна Гавайських островів не надто розмаїта. Якщо канаки змішуються з тими народами, що досягли вищого рівня розвитку, то в тваринному світі ніщо не відмінилось. Із свійських тварин є тільки свині, кози, кури; хижаків зовсім немає, хіба що знайдеться кілька пар вепрів; зате є москіти, яких не так легко позбутися, багато скорпіонів і різні породи ящірок. Є птахи, що ніколи не співають, серед них пташка «оо», — чорно-жовта гавайська квітникарка; з її жовтого пір’я зроблено знамениту кирею Камехамехи, над якою працювало дев’ять поколінь тубільців.

Багато зусилля доклала людина, щоб створити на Гавайських островах цивілізацію і, наслідуючи Сполучені Штати, заснувати свої вчені товариства, школи з обов’язковим навчанням, багаті книгозбірні, газети, що виходять англійською й канакською мовами. Наших парижан це зовсім не здивувало, бо місцеве панство — переважно американці, і їхня мова тут в обігу так само, як і їхні гроші. Гавайські багатії, що охоче наймають собі слуг з китайців Небесної імперії, чинять це всупереч звичаям американського Заходу, де завзято борються проти цього, називаючи китайців «жовтою чумою».

Відтоді, як Стандарт-Айленд зупинився поблизу столиці Оаху, безліч човнів з порту, переповнених цікавими, об’їжджають його навкруги. У погідну днину, коли море зовсім спокійне, що може бути приємніше за екскурсію навколо цього залізного узбережжя, на якому невсипущо пильнують агенти митниці?

Серед різноманітних човнів цих екскурсантів упадає в око одне легеньке суденце, яке настирливо стовбичить щодня у водах плавучого острова. Це щось ніби малайський кеч, з двома щоглами й чотирикутною кормою, з екіпажем близько десятка матросів, під командою капітана, — людини з енергійним обличчям. Губернатор проте не вбачає в цьому нічого непевного, хоч настійна присутність кеча могла б викликати підозріння. Ці люди дійсно безперестанку оглядають острів з усіх боків, блукають навколо обох портів, вивчають лінію його берегів. Та, зрештою, якщо припустити, що вони мають на думці лихе, чи ж міг би цей екіпаж заподіяти щось десятитисячному населенню? Отож поведінка кеча нікого не турбує, чи то він розгулює тут удень, чи залишається на ніч у морі, і морську адміністрацію Гонолулу ніхто не запитує з цього приводу.

Вранці десятого липня квартет прощається з Оаху. На світанку Стандарт-Айленд вибирає якорі і скоряється рушійній силі своїх потужних двигунів.

Покружлявши на місці, він прямує на південний захід, не втрачаючи з поля зору інші Гавайські острови. Йому треба плисти навскіс і потрапити в екваторіальну течію, що нуртує зі сходу на захід в напрямку, протилежному течії, що йде вздовж архіпелагу на північ.

На велику втіху мільярдян, що зібралися на лівому боці, Стандарт-Айленд відважно заглиблюється в протоку між двома островами — Молокаї і Кауаї. Над останнім, мабуть найменшим з усієї групи, стримить вулкан Нірхау заввишки в тисячу вісімсот метрів, кратер його вивергає густий чорний дим. Підніжжя, над яким здіймаються ряди дюн, оточують круті коралові скелі, від них дзвінким металом одлунює гук прибою, що з силою б’ється внизу. Заходить ніч, судно все ще у вузькій протоці, але немає чого непокоїтися, коли ним керує тверда рука комодора Сімкоо. Коли сонце зникає за гірськими верхів’ями Ланау, вартові спостерігачі не можуть уже помітити гавайський кеч, який, покинувши порт услід за Стандарт-Айлендом, намагається триматися поблизу. А втім, скажемо ще раз, чи ж варто звертати увагу на присутність якогось малайського суденця?

Коли зайнялося на світ наступного дня, від кеча залишилася тільки біла цяточка, що ледве мріла на півночі обрію.

Протягом цього дня плавучий острів йде між Калухані і Мауї. Острів Мауї, з столицею Лахаїна і портом, куди заходять китобійні судна, — другий за своїми розмірами в групі Сандвічевих островів, його вершина Халехала, або Сонячний дім, вивищується на три тисячі метрів.

Цілих два дні Стандарт-Айленд пливе повз береги великої Гавайї; її гори, як ми вже казали, найвищі з-поміж гір цього архіпелагу. Тут, в бухті Кеалакеакуа, капітан Кук, що його тубільці зустріли спочатку, наче якогось бога, був убитий 1779 року, через рік як він відкрив цей архіпелаг і назвав Сандвічевим на честь одного англійського міністра. Відсіль не побачиш головного міста острова, міста Хіло, розташованого на східному березі, зате можна добре роздивитися місто Каїлуа, що лежить на західному узбережжі. У великій Гавайї збудована залізниця, що тягнеться п’ятдесят сім кілометрів, нею перевозяться харчі; квартет розгледів навіть білі димки її паровозів.

- Їм бракувало тільки цього! — вигукує Івернес.

Наступного дня «перлина Тихого океану» покидає ці води, а кеч у цей час об’їздить навколо крайнього рогу острова Гавайї, над якою бовваніє Мауна-Лоа, Велика гора; шпиль її губиться десь поза хмарами на висоті чотирьох тисяч метрів.

— Обікрали, — каже Пеншіна, — нас обікрали!

— Ти маєш рацію, — відповідає Івернес, — треба було приїхати сюди на сто років раніш. Але тоді ми не змогли б подорожувати на цьому чарівному плавучому острові.

— Дарма! Але знайти цих тубільців у піджаках і комірчиках, замість зустріти дикунів, прикрашених пір’ям, як обіцяв нам цей пройда Калістус Менбар, хай йому грець! Я жалкую за часами капітана Кука!

— А якби канібали зжерли «Твою високість»? — зауважує Фрасколен.

— Ну, що ж… я дістав би принаймні ту втіху, що… хоч раз у житті… припав комусь до смаку!

1 ... 33 34 35 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Плавучий острiв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Плавучий острiв"