Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Спомини 📚 - Українською

Читати книгу - "Спомини"

1 001
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Спомини" автора Йосип Сліпий. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 334
Перейти на сторінку:
оселя, бо з тих піль привозили орачі великі теребовельські плити, і земля дудніла, коли плуг переходив. Навіть отворили були якийсь льох, але батько казав закрити з боязні перед комісіями і вивласненням, і так воно осталося по нинішний день. Хоч варто би їх там розкопати.

У Струсові був колись монастир оо. Василіян, над Серетом, з прегарною церквою у візантійському стилі з небозвідною копулою та чудовим видом на заздрістянські поля і степи. Цісар Йосиф II скасував цей монастир і віддав церкву на латинський костел. Біля тої церкви було кладбище, на якому похоронена моя найстарша сестра Марія, замужна Янковська. Вона спочиває біля заздрістянського учителя з женою, що вчив перед Новіцьким і тішився рівно ж доброю славою в громаді. Мати завжди згадувала його дуже прихильно. Над гробом стоїть великий крицевий хрест. З тої церкви, кажуть, веде критий підземний коритар аж до Теребовлі. Мабуть це також з татарських часів, бо в Каменці татари довго панували.

Сусідні поля називалися дубовецькі, мабуть тому, що там росли великі дуби. Здається, що все те пам’ятало татарські і старокняжі часи, бо викопували там, на дубовецьких полях, зігнилі пеньки і коріння.

Ноша заздростян, відколи я тямлю, була шляхотська. Здається, що перебрали її від струсівської і теребовельської шляхти. Хоч в сусідних селах була ще скитська ноша.

Ще дві такі події з тих дитячих літ насуваються мені на пам’ять. А то перше, коли справляли весілля, а друге, коли були військові маневри. Коли віддавалася дівчина в селі, тоді з гарно заплетеними косами, з безліччю пестрих стяжок, коралів і намиста йшла з дружками до знакомих просити на весілля. Тямлю, як молода, прийшовши до нас, три рази падала до ніг мамі, мати її завжди підносила. Мене цілувала в голову і лице та просила на весілля. Заможнішу молоду супроводжали музики — то була дуже зворушлива сільська екзотика.

Вряди-годи відбувалися також маневри на заздростянських полях. Кіннота і піхота переходила через село і тоді притягала до себе видців, а передусім дітвору. Військовий мундур, зброя, коні, сідла, брязкіт, команда, марш, погоня пересувалися, немов у калейдоскопі, перед очима. Перший раз в житті бачивши такі видовища, мене дуже заболіло, як один старшина штовхнув шаблею в груди одного жовніра за те, що він при напоюванні коней нарушив чергу. Загалом всякі неправильності, грубості, нечемності мене дуже боліли. І я не міг ніколи забути, де б вони не діялися, і від кого вони не походили б, навіть і в радянських тюрмах.

Батько, бувало, їздив по урядах, щоби відсунути ті маневри, переконуючи відносні[122] власті, що маневри знищать увесь урожай, що терен є рівний і непригожий на маневри, нема звідки робити набігів і хоронитись перед противником, нема приміщення для війська, трудний довіз футражу[123] і т. п. Часом то переконувало, а часом ні, і тоді був рідкий театр для дітвори.

У селі не було тоді ще читалень “Просвіти”, а основано їх щойно пізніше, одначе приходили книжки з “Просвіти” і багато з “Общества Качковського”[124], якого члени звали себе тоді твердими русинами, що рішучо не було однозначне з пізнішим <москвофільством>.[125] І я сам читав тоді ті книжки і слухав, як в них висмівалося поляків, величалося русинів, передусім видвигалося вищість обряду. На весіллю у вуйка Миколи Дичковського я чув деклямації віршів Шевченка, які деклямував наш свояк Гарматій (не пам’ятаю села біля Бережан, де вони мешкали), бо в тій родині була велика національна свідомість.

Наука у Вишнівчику

У 1901 або 1902 році, після Успення, на який-то празник батьки з правила їздили до Налужжя, бо мали велике набоженство до Матері Божої, батько сказав мені, що я поїду на дальшу науку до Вишнівчика. Мати почала прилагоджувати мені одежу, взуття і всю потрібну виправу, а я також хотів лишити все в порядку. В садку обкопав щепи, попідчімхував, попересаджував цвіти і одного дня попращався з всіми вдома, поцілував руку матері та й з плачем поїхав з батьком на візку (які виробляли в парохії біля Золочева) попід галицьку гору, через степ і через горб біля нашого великого пасовиська (кільканадцять морґів). Батько ще зліз і подивився до пастухів і на худобу, і ми поїхали далі, через Пантелиху на Золотники, Бурканів, через галицькі поля Вишнівчика до Гайворонки, а опісля через міст на Стрипі до <Вишнівчика. Тою дорогою і передше я їхав з мамою>[126], як малий хлопчина, але мало собі її пригадую. Ми заїхали до сестри Розалії, яка була віддана за Гриневичем. Вони обоє з дітьми вийшли нам назустріч, дуже радо і по-діточому привітали батька. Шваґер, Йосиф Гриневич, був заможний господар, мав звише 150 морґів поля і велику господарку.

Містечко Вишнівчик лежить біля Зарваниці над Стрипою. Воно три-чотири рази більше від Заздрости. Господарі далеко більше маючі, одначе менше господарні, та

1 ... 33 34 35 ... 334
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спомини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спомини"