Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Канали, греблі, мости… Древня Влтава була вже зовсім не такою, як за часів юності Северсона. Тепер вона стала судноплавною аж до Будейовіц, — повновода, широка.
Двоє на моторному човні їхали все вперед і вперед, аж поки сонце торкнулось зубчастого гребеня ялинкового лісу над скелястим берегом, а потім повернули назад.
Не доїжджаючи Праги, звернули в бік невеликого каналу, що з'єднував Влтаву з штучним маленьким озерцем поблизу Штеховіц. Алена ввімкнула прожектори, бо вже зовсім посутеніло. Гладінь озера замерехтіла тисячею вогнів, які кидали ліхтарі та вікна будинків на узбережжі. З протилежного берега слабкий вітерець доносив звуки вечірнього концерту.
— Зупинимось на хвилинку, тут справді прекрасно… — тихо сказав Северсон.
Алена вимкнула мотор. Човен ще кілька разів підстрибнув на хвилях і зупинився.
Над набережною з'явився Місяць. Все довкола залило його холодне зеленкувате сяйво.
Місяць сьогодні не такий, як був досі. Це вже не та срібна таріль, яка байдуже світила мандрівникам у мертвих просторах Арктики, а величезна куля, що пливе космічним простором навколо Землі. Та невже це не марево: менш як за добу соратник Амундсена ступить вперше на грунт чужого, загадкового світу?!
І віриться Северсонові, і не віриться. А може, ще й досі триває крижаний сон?
Ні, це реальність. Просто «людина з минулого» потрапила в майбутнє і все ще не може отямитись.
Вільних півдня у Москві Северсон використав для відвідин. Він побачився з Тарабкіним, Наташею Орловою, зазирнув до Зайцевих. Але все це проминуло для нього, немов сон. Він жив майбутньою подорожжю і схаменувся тільки тоді, коли з гучномовців у залі чекання космодрому пролунали довгождані слова:
— Пасажири на Місяць можуть займати місця!
Звичайна ракета. Звичайна кабіна з герметичними дверима. Біля круглого ілюмінатора прикріплені два складані крісла з наповненими повітрям подушками. Стюардеса принесла Алені та Северсону скафандри з прозорими шоломами та гумові захисні каски на час перебування в ракеті.
З допомогою Алени Северсон прив'язався до крісла. Широко розкритими очима дивився на синяву неба за вікном кабіни.
— Увага, стартуємо! — посміхнувся пілот з екрана відеофону.
Северсон затамував подих і заплющив очі. Він чекав, що ракетоплан рвучко шпурне вперед. Але нічого подібного не трапилось. Просто тіло глибше занурилось у подушки, які обняли його ще міцніше.
Ракетні двигуни гуркотіли все дужче й дужче. Приглушений ізоляційними перегородками звук пробивався через стінки, проникав у кістки. Це було неприємне відчуття. Але ось зненацька все затихло. Пружні подушки підкинули тіло догори, ремені затримали його в неприродній позі. Северсон кліпнув очима, випростався.
— Ну, як? — посміхнулась до нього Алена. — Ми досягли швидкості одинадцять кілометрів на секунду і до Місяця летітимемо майже весь час за інерцією.
Северсон підвівся і визирнув в ілюмінатор.
Небо перестало бути блакитним. Його огорнула темна ніч з безліччю зірок. Глибоко внизу за хмарами ховалась Земля, обмежена овальним горизонтом.
Незабаром місцевість внизу перетворилась на частину величезної кулі, яка повільно оберталась проти напрямку польоту. Пізніше цю кулю вже можна було охопити одним поглядом.
Людина, що сидить у кріслі біля круглого вікна, не може відірвати очей від незвичайної картини.
Людство з своїми радощами й турботами; сувора Північ і середня Чехія — все це за кілька годин польоту злилось у єдине поняття: планета Земля. Вона зараз висить нерухомо над розписом спокійних зірок, а її поверхня здається мертвою, ніби на ній враз згасло все життя.
Плечі Северсона здригнулись; він ніби струснув з себе обтяжливу напівдрімоту.
— Аленко, ви спите? — прошепотів він у присмерк кабіни.
— Ні, Северсон. Уже з годину, як прокинулась, але не хотіла вас турбувати.
На нього з ніжністю, з щирістю дивились великі чорні очі чудової дівчини, друга.
Розділ XVIIПрогулянка Місяцем
Збурюючи хмари пилу, ракетоплан важко опустився на ідеально рівний космодром, ще трохи проїхав на широких гусеницях і зупинився біля ангара. Відчинились великі ворота проміжної камери. Ракетоплан заїхав всередину.
— За хвилину можемо вийти. Камеру наповнять повітрям, — сказала Алена.
— Скафандрів надівати не будемо?
— Ми сіли на головному аеродромі, а тут в цьому немає потреби. Ангари обладнано бездоганно, так що ми опинимось просто в «земному» середовищі.
Пасажири пройшли головним коридором до виходу з ракетоплана і почали повільно сходити приставленою драбинкою. Северсон по-молодецькому стрибнув з п'ятого щабля… і вирячив очі від здивування. Він опускався повільно, як на парашуті.
Алена зареготала:
— Не забувайте, що сила тяжіння тут вшестеро менша, ніж на Землі. Ви повинні пересуватись обережніше, бо ненароком можете опинитися на вершині якогось кратера.
Назустріч їм поспішали «місячани». Незважаючи на те, що між Місяцем і Землею вже давно було встановлено регулярні рейси, приліт кожного ракетоплана був тут радісною подією. Космічні кораблі ніби прихоплювали з собою трошки «земної атмосфери», будили спогади про рідний край; вони ж приносили листи та подарунки від родичів і друзів.
Навіть з деякою заздрістю Северсон відзначив у думці, що на Місяці Алена — своя людина. З нею віталися майже всі. Привітно посміхались і до нього, але, як йому здавалось, це була зовсім інша увага — увага цікавості.
Пасажири пообідали в їдальні головного будинку космодрому, трохи відпочили, а потім Алена запропонувала вирушити в подорож
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула», після закриття браузера.