Читати книгу - "Кубанська Україна, Рінат Петрович Польовий"

КУРГАНСЬКИЙ

Павло Іванович

(1879 – 31.8.1957)

Громадсько-політичний діяч; член Кубанської ради, член Кубанської законодавчої ради, голова кубанського уряду (1919).

Нар. в ст. Новодерев’янківська на Кубані в родині українського козака-чорноморця. Слідчий окружного суду в Катеринодарі. Голова правління Кубансько-Чорноморської залізниці. За твердженням В. Іваниса, “до українства П. І. Курганський був досить байдужим, але у важливих моментах українства зрадити не міг”. На еміграції зберігав архів Я. Кухаренка і його листування з Тарасом Шевченком. Помер у м. Белград (Югославія).

КУХАРЕНКО

Яків Герасимович

(1799 – 26.9.1862)

Історик, письменник, етнограф; наказний отаман Чорноморського козацького війська (1852 – 1856).

Нар. у ст. Медведівська, що на Кубані, в родині запорозького козака – пізніше полковника ЧКВ. Після закінчення Катеринодарського повітового училища (1814) – на військовій службі. В 1823 р. підвищений у званні до хорунжого. В 1836 р. – підполковник, 1846 р. – полковник, 1853 р. – генерал-майор. У 1851 р. – отаман Азовського козацького війська. Від жовтня 1852 р. до30 червня 1856 р. – наказний отаман ЧКВ. Ініціатор об’єднання Чорноморського козацького і Лінійного козацького в Кубанське козацьке військо. У 1861 – 1862 рр. – начальник Нижньокубанської кордонної лінії. В 1841 р. познайомився у Петербурзі з Тарасом Шевченком, з яким підтримував дружбу до його смерті (збереглося 12 листів Тараса Шевченка і 7 листів К.).

Автор багатьох праць, які писав на чорноморській говірці української мови. Перша відома праця – “Історичні записки про військо Чорноморське” (1836). Деякі твори написані під сильним впливом І. Котляревського. За твердженнями дослідників, К. мав вплив на розвиток української літератури, зокрема на творчість Тараса Шевченка (драма “Назар Стодоля”, поема “Кавказ” та ін.). В 1840-і рр. написав такі твори: “Козак Мамай”, “Сирота-мова”, “Вороний кінь”, “Пластуни”, “Вівці й чабани в Чорноморії”. Праця К. “Чорноморський побит на Кубані” (1836) була перероблена М. Старицьким, під назвою “Чорноморці” (музика М. Лисенка) увійшла до класичного репертуару українських музичних театрів. До нас не дійшли такі твори К.: “Чорноморський побит на Кубані” (друга частина – була анонсована у журналі “Основа” напередодні закриття), “Слава Чорноморська”, “Чорноморське характерництво” та ін.

19 вересня 1862 р., будучи пораненим, потрапив у полон до абадзехів. Помер у неволі від ран у гірському аулі коло м. Майкоп. Син викупив тіло у горців. Похований у м. Катеринодар. Могила не збереглася.

ЛЕВИТСЬКИЙ

Микола Григорович (Васильович?)

(1880 – 1935?)

Громадсько-політичний діяч, дипломат, правник; член Центральної Ради (від Кубані) і Українського генерального військового комітету, поручик російської армії (1917).

На Всеукраїнському національному конгресі у квітні 1917 р. у Києві представляв українську громаду Кубані. В ЦР очолював агітаційно-просвітній відділ. Член УПСР. Член української делегації на мирних переговорах у Бересті-Литовському (нині м. Брест). Із квітня 1918 р. – представник УНР у Туреччині. За Української Держави очолював департамент чужоземних зносин Міністерства закордонних справ, входив до складу української делегації на переговорах із РСФСР. За Директорії УНР працював в українській дипломатичній місії у Франції, брав участь у роботі Паризької (Версальської) мирної конференції. У 1925 р. повернувся до УССР. Засуджений у справі т. зв. Українського національного центру (1931). Помер на засланні в Красноярському краї.

МАКАРЕНКО

Захар Леонтійович

(6.4.1893 – 25.5.1948)

Громадський і військовий діяч.

Нар. 6 квітня 1893 р. у родині козака-чорноморця в ст. Новощербинівська, заснованій 1825 р. українськими козаками. Закінчив Оренбурзьке козацьке училище. Під час Першої світової війни – старшина 1-го Полтавського козацького полкуросійської армії. Учасник Першого і Другого кубанських походів. Борець за козацьку ідею. В часи Другої світової війни воював на боці противників СССР. Помер у таборі Келленберг.

МАКАРЕНКО

Іван Леонтійович

(4.1.1882 – 6.5.1945)

Громадсько-політичний діяч; член Кубанської ради відст. Новощербинівської (1917), голова комісії з вироблення Положення про козацьке самоврядування, голова Народних зборів Кубані, заступник голови військового уряду, товариш голови кубанського уряду.

Нар. у козацькій родині ст. Новощербинівська на Кубані. Закінчив Кубанську вчительську семінарію, працював учителем. Першу світову війну закінчив у званні хорунжого. Борець за козацьку ідею.“Апостол ідеї Південно-Східного Союзу” (П. Сулятицький). Заступник голови Південно-Східного Союзу козацьких військ. Автор теорії, згідно з якою козаки вважались окремою нацією. Тези його концепції були покладені в основу Кубанської конституції. Учасник Першого кубанського походу. У 1919 р. різко протестував протиденікінського терору. Вимушений переховуватися, а в березні – емігрувати. Жив у Чехословаччині. Випадково загинув під час антинімецького повстання у м. Прага.

МАКАРЕНКО

Петро Леонтійович

(6.7.1888 – 13.5.1970)

Кубанський педагог і політичний діяч; член Кубанськоїкрайової ради від ст. Незамаївської (1917), член Законодавчої ради.

Нар. у козацькій родині ст. Новощербинівська. В 1907 р. закінчив Кубанську вчительську семінарію. Борець за козацьку ідею. Наполягав на винятковому праві козаків на владу в Приазов’ї, що призвело до розколу кубанців. Уповноважений Кубані на переговорах про союзні стосунки з Доном. У жовтні 1918 р. – член Кубанської надзвичайної місії до України. 8 травня денікінський полковник Карташов організував на життя М. невдалий замах. У листопаді 1919 р.арештований денікінцями і висланий ними до Стамбула. Виїхавши до Чехословаччини, у Празі створив Кубанський архів, який ліг в основу чотиритомного видання “Трагедія козацтва”. За його активної участі в 1927 р. вийшов збірник “Кубань”. Під час Другої світової війни разом із братом Захаром був у Російському корпусі, який воював проти СССР. Наприкінці 1948 р. виїхав до Південної Америки. Працював у Національному банку Венесуели. Видав кілька книг. Помер у м. Каракас (Венесуела).