Читати книгу - "З неопублікованого, Олександр Олесь"

щастя і рій надій.

Душа співає весільну пісню,

Летить назустріч весні моїй.

 

20.05.1915

 

«Єсть душі прекрасні, єсть душі святі…»

 

 

Світлій пам'яті О. Ол. Русова

 

Єсть душі прекрасні, єсть душі святі,

Єсть душі прозорі, як дні золоті!..

Вони не вмирають, вони, як чайки,

Літають і плачуть, і світять віки.

 

1915

 

«Я цілий день про тебе думав…»

 

 

Я цілий день про тебе думав

І цілий день в огні горів.

А сніг летів, як цвіт вишневий,

А білий світ, як цвіт, білів.

 

Дивився я, що довгождана

Майова квітка розцвіте

І в срібні перли цвіт вишневий

Оберне сонце золоте.

 

Я не знайшов тебе... смеркало!

Рясніше сіялись сніги.

Душа плила в пустелю чорну,

Запали тихі береги.

 

9.12.1915

 

«Майові сни, майові мрії…»

 

 

М. К. Заньковецькій і

П. К. Саксаганському

з чуттям глибокої

поваги присвячую

 

Майові сни, майові мрії,

Щасливий день, щасливий час -

Ви знову, знову серед нас!

Як серце б'ється і радіє!

Як сон: ми знову бачим вас!

 

Мов в ту хвилину, як стомились

В борні нерівній козаки

І захиталися полки,-

Два світлих лицарі з'явились

І одібрали бунчуки.

 

...І як скоритись нам чужому,

Коли ви з нами на чолі,

На крилах линете у млі

Назустріч сонцю золотому,

Назустріч правді на землі.

 

1.05.1915

 

1916

 

 

«Люблю тебе якоюсь дивною любов’ю…»

 

 

Люблю тебе якоюсь дивною любов'ю,

Як любить сонце вся земля.

І ти в житті для мене сонце,

І ти на цілий світ одна.

 

Чому ж від тебе, наче вітер,

Я враз займаюсь і лечу,

Кричу, когось в житті шукаю

І об каміння груди б'ю.

 

Чому один стою над морем

І стогін слухаю в огні,

І сизі крила простягаю,

Мов хочу весь обняти світ.

 

16.01.1916

 

«Не брат я вам, брати мої…»

 

 

Не брат я вам, брати мої,

Хоч, може, й матір в нас і спільна -

Вдова і наймичка невільна

На рідній батьківській землі.

 

Не ваш співець я, о співці,

Журливі лірники-каліки,

Бо ліру я розбив навіки

І меч давно в моїй руці.

 

Не йшов я з вами й не піду

По ярмарках крізь сльози грати,

Щоб струн непевних не порвати,

Не кинуть серцем в череду.

 

Я граю в полі в самоті,

З вітрами вільними братаюсь,

З палкою бурею зливаюсь

І розпинаюсь на хресті.

 

21.02.1916

 

«О, як я змучився, о Боже, Боже!..»

 

 

О, як я змучився, о Боже, Боже!

Душа моя не тільки що кричати -

І плакати не може.

О, де ти, де ти, море?..

Утіш мене, заколиши

Або, сердешне... задуши.

 

А ти... моя голубка... ніжна, мила,

Що б'єшся рибкою, безкрила,

Що я тобі скажу востаннє:

Розбив тобі я все життя, кохання...

І все єдиний я розбив,

Але тебе, не віриш, я любив.

 

10.03.1916

 

«Давно гармати змовкли…»

 

 

Давно гармати змовкли

І курява лягла,

Сирі кістки пожовкли,

І в землю кров ввійшла.

 

Тепер часи настали

Для голоса співців,

А в мене руки впали -

Нема ні струн, ні слів.

 

В той час, коли перуни

Будили всіх, крім вас,

Порвав свої я струни

І сам умер в той час.

 

15.03.1916

 

«О, як я плакав! Скільки сліз…»

 

 

О, як я плакав! Скільки сліз

Мені весняний день приніс!..

Цвіли сади, цвіли гаї,

Цвіли думки - квітки мої.

І ти, прекрасна і ясна,

Цвіла як квітка, як весна.

 

І враз, як блискавка, як грім,

Над щастям радісним моїм,

Ти йдеш за ворога мого,

Вінком заквітчуєш його

З моїх квіток, з моїх садів,

Що я леліяв і садив.

 

Давно осипались квітки,

Лягли в труну мої гадки,

І ти уже не снилась їм...

І враз, як блискавка, як грім,

Прийшла і впала на плече,

І плачеш тяжко, гаряче.

 

27.04.1916

 

«Слова розкидані, забуті…»

 

 

Слова розкидані, забуті,

І струни порвані навік,

Навік, назавжди руки скуті

Руками проклятих калік.

Горю-терплю пекельні муки,

Не чуда вже - надчуда жду.

О, розв'яжи, надчудо, руки!

Я їх на себе накладу.

 

28.07.1916

 

«Не зрадникам-братам, не крамарям…»

 

 

Не зрадникам-братам, не крамарям -

Тобі співаю я, о рідна мати,

Стократ пропита шинкарям,

На старість викинута з хати.

 

Хто захистить тебе, малу дитину,

Від сорому, від глуму, від ганьби,

Чи покладуть тебе хоч в домовину

Твої сини - поганці і раби?

 

Я б захистив тебе залізною рукою,

Ганьбу прокляту змила б кров моя,

Але дивись: придавлений горою

Терпіти тільки можу я.

 

О, муки мук! Бачити несила

Тебе на торжищах, в смітті,

Стократ миліш труна, могила

І легше муки на хресті.