Читати книгу - "З неопублікованого, Олександр Олесь"

Та вірив я і вірю тільки диву,

І диво буде на землі.

Колись засяє в бурю, в зливу

Вінок у тебе на чолі!

20.08.1916

Огні, квітки і привітання

Слова і крики голосні.

А я тобі, моє кохання,

Складаю з тугою пісні.

О чом не зникнуть всі навколо

І не погаснуть всі огні -

Ясніш стократ прекрасне чоло

Світило б в темну ніч мені.

Не йди відсіль, лишись зо мною.

Засяють вічні зорі нам,

Засяють близько, над тобою!..

І стане темно небесам.

3.10.1916

На крилах радості, на крилах мрій кохання

Летім відсіль, з країв туманних,

Туди, де сонце золоте

З проміння наш вінок плете.

Туди, де море Середземне,

Могуче, вільне і таємне,

В литаври, в бубни, в арфи б'є

І жаль в орлячий гнів кує.

Летім туди, моє кохання,

Бо тут повільне умирання,

Тут проти нас життя само...

[1916]

В степу до срібного струмочка

В гарячий день летять гадки,

Пташки над ним пісні співають,

Устами тягнуться квітки.

Летять думки мої до тебе,

Як зграї птахів степових,

І довго, довго п'ють натхнення

З твоїх усмішок золотих.

[1916]

Болить моє серце... Мовчу я, терплю,

Ще раз безнадійно люблю...

Чому я не вітер?.. Схопив би її,

Поніс би на крилах в гаї.

Болить моє серце... Мовчу я, терплю,

Даремно я молодість кличу свою...

Як мрець я, як тінь між живими іду,

А скрізь розцвітають троянди в саду.

А скрізь поцілунки, усмішки ясні,

І галас, і сміх, і весільні пісні.

Чому я не вітер?.. Схопив би її,

Поніс би на крилах в гаї.

20.05.1916

Хтось сон злякав, а світ світає,

І ранок, вічно молодий,

Небесні очі розкриває

І, променисто золотий,

Вінок на чоло надіває.

Я не засну... Таємна сила

Мене кудись в простори зве...

О, де ви, молодості крила,

О, де ти, море життьове,

О, де ти, де ти, кобзо мила?

27.03.1916

Погас огонь в душі моїй,

Руїна, попіл, пустка в ній,

Вітри і хвилі не шумлять,

Громи і сурми не гримлять.

Все спопеліло: сльози, кров,

І гнів, і розпач, і любов.

Ах, як я змучився в огні,

Як тяжко хочеться мені

Кудись втекти з сеї пустелі

В краї, далекі і веселі,

Не спати, ні! В борні, в бою

Співав би пісню я свою,

А тут я корчусь в шалі мук,

Тут кобза падає із рук,

Тут сохнуть сльози, гасне гнів,

Тут рай навік глухих рабів,

Тут з тіла кров кайдани п'ють

І з душ їх корені ростуть.

29.04.1916

Замовкла кобза золота,

Висить рука моя безсила,

Де грім гримить, мовчать уста

І пісні згортуються крила.

І що я слізьми їм скажу,

Коли життя [стікає] кров'ю.

Невже я рани остуджу

І окроплю серця любов'ю?

Мовчи, о кобзо золота,

Хай божевільний світ [питають],

І вже розп'ятого Христа

Кігтями вдруге розпинають.

2.05.1916

Що з тобою, серце? Вмерло ти чи спиш?

Чом ти ні до кого птахом не летиш?

Глянь: весна навколо, сонце і квітки,

І дівочі очі сяють, як зірки.

Хай любові зроду не зазнала ти,

Але як з весною радісно цвісти,

Виливати тугу в голосні пісні

І щасливим бути в золотому сні.

2.05.1916

Коли б лишився я в селі,

Його робітником і другом,

По груддях рідної землі

Ходив би я тепер за плугом

Радів би сонцю і весні,

Радів би жайворонку в полі,

І сам би весело пісні

Складав я мимоволі.

І думка б тішилась моя,

Що їх співатимуть селяни,

Що їх співцем зроблюся я

І пісня втіхою їм стане.

А тут і слів я не знайду,

І заспівати не зумію,

Я тут дурію в їх чаду,

Я тут щодня ховаю мрію,

Як плачуть всі в журбі німій,

Я сам на цілий край ридаю,

І іскри радісні надій

Із струн натягнутих зриваю.

Аж зирк: уже сміються всі,

Щебечуть весело пташками,

І я молюсь життю, красі,

І я квітчаю їх квітками.

Ще мент - їм хочеться борні,

Вони обурені без краю,

А я вже верхи на коні

По полю соколом літаю.

В їх сльози, сміх і гнів злились

В якесь болото безутішне.

І, люба юносте, вернись,

Веди мене в село безгрішне.

5.05.1916

Красі твоїй молюсь!

Ночей-очей твоїх боюсь!

Не вірю ночі їх.

(Була в очах твоїх?)

Страшить мене пітьма,

Хоч папороть