Читати книгу - "Муза, Мар'яна Доля"

Я сиділа за столом, поклавши перед собою упаковку таблеток, і збиралася з духом, перш ніж їх випити. Було трохи страшнувато, тим більше я, за своєю звичкою, зазирнула в інструкцію і побачила там чималий список можливих побічних ефектів, включно з кровотечею та втратою свідомості.

Дівчата от-от мали повернутися з бібліотеки, тому мені треба було поспішати. Але я все відтягувала ту мить, коли покладу ліки до рота та зап’ю водою. Думала — як воно буде? Адже якась частинка мене помре… Чи буде боляче? Чи я це відчую?

Мабуть, я добре задумалася, бо не почула, як відчинилися двері і побачила Марину тільки тоді, коли вона вже стояла переді мною і дивилася на таблетки на столі. Я простягнула руку і швидко сховала їх під стіл.

 — Так, — суворо протягнула моя сусідка, — і чим це ти тут займаєшся?

 — Голова болить, я вирішила випити ліки, — нічого більш розумного не прийшло в голову. Але, можливо, Марина не побачила назву препарату, а якщо й побачила — то ця назва нічого їй не сказала?

Подруга безцеремонно підійшла впритул до мене і швидким рухом вихопила пачку ліків з моєї руки.

 — Щось це не схоже на таблетки від головного болю, — суворо промовила вона.

 — Мені в аптеці їх дали, — я зрозуміла, що забрехалася, але відступати було нікуди.

Цієї миті до кімнати увійшла Катя, яка несла чималий стосик книг і щось невдоволено бурмотіла собі під носа.

 — Глянь, Катерино, здається, у нас хтось тут завів роман і тепер збирається лікувати головний біль! — заявила невблаганна Марина, вперши одну руку в бік, а другою підіймаючи над головою таблетки, немов здобутий у бою трофей.

 — Ну то й що, — буркнула Катя, падаючи на ліжко і всім своїм виглядом демонструючи, яка вона втомлена.

Але Марина не відставала і продовжувала свій допит.

 — З ким це ти замутила? З Женькою, чи що? — примружила вона і без того досить вузенькі очі.

Я невизначено покрутила головою, молячи Бога лише про одне — щоб дівчата залишили мене в спокої. 

 — Коли ви займалися сексом? Вчора?

Я згадала деканат, Олександра Миколайовича і мене  раптом занудило. 

Зірвалася з місця й побігла в туалет.

Коли повернулась, Марина стурбовано подивилася на мене.

 — Здається мені, золотце, що ти пізно спохопилася, — сказала вона. — Ти тест робила?

 — Який тест? — я не зрозуміла, про що вона. Подумала, що має на увазі якісь навчальні тести.

 — На вагітність! Ну, пісяєш на нього, і він показує — одна смужка, чи дві. У мене десь валявся в тумбочці, зараз знайду…

 — Не треба, — прошепотіла я приречено. — Я й так знаю, що вагітна. Мені лікар сказав.

 — І лікар звелів тобі пити таблетки?

 — Ні, я сама…

 — От дурбелик, прости господи! Це ж засіб екстреної контрацепції, його приймають у першу добу після того, як з кимось перепихнулися! Тобі лікар який термін визначив? 

— Здається, чотири тижні, — пролепетала я.

— То тоді ці таблетки допоможуть так, як мертвому припарка. Тільки шкода від них буде. Не здумай пити! 

Я хотіла сказати, що їх мені дав Мельник, а йому краще знати, але вчасно прикусила язика. Згадала про "надійний" метод контрацепції свого куратора. Мабуть, і в таблетках він розбирається так само, як у засобах запобігання вагітності.

— А ти звідки знаєш? — спитала я Марину, ледве стримуючи сльози. Адже ще хвилину тому була надія, що проблему вдасться вирішити легко і просто — і знову не щастить! 

— У мене мама лікар, і сама я на біофаці вчуся, якщо ти забула! — подруга присіла поруч зі мною і обійняла за плечі. — Слухай, Алінко, не реви. Тобі треба робити аборт, тільки і всього.

— Я боюся, — у мене таки потекли сльози.

— Та нічого страшного не буде. Все під наркозом, воно не болітиме. Знаєш, у мене є хороша знайома, лікар-гінеколог, я тебе до неї заведу. Не дрейф, прорвемось! 

Мені дуже хотілося вірити, що так і буде. Але в глибині душі ніби якийсь хробачок ворушився — то була підозра, що трапиться чергова халепа, яка зведе всі мої плани нанівець.

І, зрештою, так і сталося...