Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

 Ішла я як на плаху. І чого їм усім від мене треба? Жила собі спокійно, нікого не чіпала, і навіть капостила рідко. І справді, яка з мене відьма? Може й князь за місяць схаменеться і переключить свою увагу на більш відповідну кандидатуру, наприклад та ж Єрміонія Варфоломіївна йому більше підходить, ось вона справжня відьма, і не заміжня до того ж досі. Бо таку як вона, тільки некромант і зможе витримати. Парою з мертв'яками спілкуватимуться, вона вбиватиме неугодних, князь підніматиме.

Злегка підбадьорена такими думками, впевнено ступила до кімнати. Князь і справді чекав на мене там, задумливо дивлячись у вікно. Почувши мої несміливі кроки він одразу ж обернувся, на губах розквітла посмішка, що змусила зупинитися. Коли тільки посміхатися навчився? Вічно ж похмурий ходив, йому за статусом належить.

-Прекрасно виглядаєш.

Та й голос у нього сьогодні неправильний якийсь, наче патокою стелить. Уважно придивилася до князя - одягнений як завжди, все чорне, правда сьогодні була срібна вишивка на рукавах і комірі. Волосся, зазвичай зібране у хвіст, зараз вільно лежить на плечах, на яких також повис плащ.

-Дякую.

Говорилося мені важко, не могла я поки розібратися як поводитися. Начебто і люб'язний такий, і мирний, але щось не дає спокою. Підійшов він до мене, взяв за руку, та й як принц заморський губи до тильного боку долоні приклав, а сам дивиться на мене, не відводить очей. Почервонівши відвернулася, все ж таки не виродком князь був, і якийсь відгук у серці дівочому трепетному міг знайти.

Так і не відпустивши руку, чорний некромант злегка потяг до себе. Я вперлася п'ятами в підлогу, а чобітки на мені були на підборах, тому по хаті скрип пролунав страшний, і напевно подряпини на дубовій підлозі залишилися, за що мені окремо потім влетить.

Князь насупився:

-Василино, не треба чинити опір. Мені потрібно тебе обійняти, інакше я перенести тебе не зможу.

Вперлася ще сильніше.

-А ось і не треба мене нікуди носити. Давайте поговоримо тут.

Він здався, відпустив мою руку, свої запхав у кишені і розгойдуючись з п'яти на носок переконливо сказав:
-Ми можемо і тут поговорити, тільки тоді весілля буде завтра.

Такої підлості я не очікувала. А з князя все напускне зійшло, і зараз переді мною знову стояв владний некромант, який звик все отримувати по першому клацанню пальця.

-Я ж по-доброму намагаюся, Василино.

-А можна ніяк?

Він підійшов упритул, і дивлячись мені прямо в очі своїми чорними чаклунськими очима, відповів:

-Вже не можна.

-А раніше можна було?

Мені просто цікаво стало коли я зробила помилку.

-Можна було, доки я тебе не побачив.

Тобто з самого початку у мене не було вибору, і повільно але вірно все йшло до цього.

Тихо запитала:
-Чому зараз?

Князь скривився:

-Надто багато драконів навколо розвелося, а я не люблю коли моє чіпають. Так що в тебе є вибір - ти йдеш зі мною доброю волею і в тебе буде ще місяць свободи, або ти залишаєшся вдома і весілля буде завтра. Мені не потрібно пишних урочистостей, достатньо буде простої церемонії у храмі темної матері.

Я ледве не застогнала в голос, якщо увійшов із обраницею або обранцем до храму темної матері і вона схвалила союз, то такий шлюб нерозривний. Боязко подала свою руку некроманту, хоча він і стояв зовсім близько, я навіть відчувала маківкою його дихання. Князь руку не взяв, а просто притяг до себе.

-Розумна дівчинка.

У його голосі чулася задоволена посмішка.

-А тепер закрий очі.

Виконала і цю вимогу.

За мить почула:

-Тепер можеш відкрити.

Відчинивши очі, ледь не скрикнула. Ми були невідомо де, стояли на подвір'ї величезного чорного замку, і на нас з усіх боків вирячилася нежить різного ступеня свіжості. Не витримавши притулилася міцніше до князя, і заплющивши очі тихо промовила:

-Ой, мені здається недобре.

Некромант тихо засміявся.

-Чого ти злякалася? Вони ж тебе не чіпатимуть.

Але я не поспішала здаватися, настільки неприродньо все виглядало.

-А вони можуть кудись піти?

Князь махнув рукою і весело сказав:

-Все.

Відлипнувши від нього озирнулася, і правда нікого довкола не видно, тільки попіл літає, підхоплений вітром.

-Це ви їх що, всіх розвіяли?

Князь знизав плечима:

-Ти сама їх бачити не захотіла.

І так мені раптом їх шкода стало, ходили собі спокійно, нікого не чіпали, а тут я зі своїм переляком змусила всіх розвіяти. А може вони самі подібного посмертя хотіли і добровільно ще за життя до князя прийшли. Мимоволі на очах виступили сльози. Князь побачивши подібну реакцію спохмурнів:

-Ну що тепер?

-Нежить шкода.

На мене дивилися зі здивуванням в очах.

-Шкода?
-Так, вони ходили тут спокійно, можна сказати мирно існували, доки я не з'явилася.

Некромант ніяк не міг зрозуміти що робити з дівчиною що плаче, та ще й з такого дивного приводу. Коли вона злякалася, все було зрозуміло, а зараз ні. Тому обійнявши дівчину тихо промовив:

-Не хвилюйся, їм же краще. Я подарував спокій їх душам, вони тобі тепер вдячні.

Піднявши заплакане обличчя тихо запитала:

-Справді?
Князь ствердно кивнув, і я відсторонилася, зніяковіло похнюпившись запитала:

-А де це ми?

-Це мій справжній будинок, Василино.

Оглянувши чорнілу громадину, верхівка якої губилася в хмарах, запитала:

-Як будинок?

Взявши під лікоть, мене впевнено повели до входу.

-У кожного некроманта є своя фортеця, те місце куди він завжди може повернутися.

-А в Любережі?

-Там моя тимчасова резиденція. - І уважно окинувши мене поглядом, додав. - І я щиро радий, що вибрав саме те місце.

Хотіла відповісти що я не рада, але притримала язика. Все ж таки тут його сила набагато більша.

Піднявшись численними сходами до дверей, прикрашених черепами, і щось мені підказує справжніми людськими, поспостерігала як перед нами відчинилися двері. У отворі, схилившись у шанобливому поклоні, в іноземному костюмі стояв справжнісінький скелет. Його череп було відполіровано до блиску, і в ньому відбивалося світло магічних свічок.