Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

-Ой, матінко.

-А потім розвернувся та геть пішов, за собою стежку непролазним лісом зарощуючи. Тож зараз у нас там дрімучий, непролазний ліс, і твоя хата трохи нахилилася, бо дуб величезний зараз там стоїть.

А я розуміла що не могла Кікімора іншої відповіді йому дати, Сидора вона любила, домового князя. А той все ніяк на сватання не наважувався, от я й вирішила його трохи підштовхнути. Ревність справа така, справжні почуття назовні витягне, та нарешті зійдуться закохані, бо комари вже замучили.

І послала я вісточку лісовику, що Кікімора любить його давно і мріє щоб він пропозицію зробив. Ось він і зробив, правда я не очікувала що так швидко, він теж не дуже рішучий дядько.

Заварила я кашу повік не розхлибаєш. До самого вечора маялася, придумуючи вибачення, щоб лісова нечисть пробачила, все ж таки сильно я винна була. Але так нічого путнього і не придумала.

-Василино, ти готова?

Матінка увійшла до кімнати, грізно подивилася на домового, даючи тому зрозуміти що складна розмова ще попереду, і перевела питальний погляд на мене.

-До чого готова?
-Ех, садова твоя голова. Князь скоро прибуде, а ти вся розхристана ходиш. Швидко збирайся. Я там тобі нове плаття купила, у скрині лежить.

-Мамо, а можна я нікуди не піду?

Відьма похмуро звела брови і сама до скрині поспішила.

-Ні доню, не можна. Вам із князем знайомитися треба, він із весіллям погодився почекати, але лише місяць. А так хоча б трохи одне одного впізнаєте, може він і сподобається тобі.

З усього я почула лише одне:

-Місяць?

-Скажи дякую що не завтра.

Розгублено пробурмотіла:

-Дякую.

Мама витягла гарне, розшите срібною ниткою блакитне плаття, поділ та рукави якого були прикрашені дрібними самоцвітами. І справді дуже гарно.

-Надягай, а потім я тобі косу заплету.

Я одяглася і сіла на стілець. Давно мама мені волосся не розчісувала, а воно після неї таке м'яке і слухняне було. Вона на них різні змови шепотіла, щоб не плуталися, не розпліталися, та гладко лежали. У мене так не виходило, весь час щось плутала і в результаті стог сіна на голові отримувала. Вплітаючи блакитну стрічку в косу, мама крадькома витерла сльозу. Що ж має статися, щоб чорна відьма заплакала? А мама промовила:

-Коли з князем підеш, нічому не дивуйся, тримайся рівно і гордо. Запам'ятай, він нікому не дасть тебе образити.

Зав'язавши стрічку вона почекала доки я піднімуся зі стільця і ​​підштовхнула мене до дверей.

-Все доню, йди. Князь чекає тебе внизу.