Читати книгу - "Сфера"

— Лети, зраднице, — мовила жінка.

Чоловік закотив очі.

— Вибач.

— Усе нормально. Дякую за вино, — сказала Мей. — Я ще до вас прийду.

— Було б чудово, — сказала жінка, хоча здавалося, ніби вона прощається з Мей назавжди. Начебто якоїсь миті вирішила, що Мей ось така і така, а тепер, дізнавшись, що вона інша, вже була готова з нею розстатися, повернути її світові.

Мей повеслувала до берега; у голові легко, від вина з обличчя не сходила крива усмішка. І тільки тепер вона збагнула, як довго була вільна від думок про батьків, про Мерсера, про напругу на роботі. Здійнявся вітер, подув на захід, і вона нерозважливо летіла разом із ним, бризкаючи водою собі на ноги, обличчя та плечі. Почувалася сильною, її м’язи ставали сміливіші з кожним бризком холодної води. Їй усе це подобалося — наближалися човни, що були на вільному вигулі, з’являлися замкнені в затоці яхти, вже прочитувалися їхні назви, нарешті постали обриси пляжу у Волтер, який чекав на стику води із сушею.

У понеділок, коли вона ввійшла в мережу, на другому моніторі на неї вже чекала добра сотня повідомлень.

Від Енні: «Нам дуже тебе не вистачало у п’ятницю ввечері!»

Від Джареда: «Пропустила велику гулянку».

Від Дена: «Шкода, що не прийшла у нд на св!»

Мей погортала календар і зрозуміла, що в п’ятницю була тусовка для співробітників «Відродження». У неділю — барбекю для нубів — тих, які прийшли за два тижні після неї.

«Напружений день, — писав Ден. — Зайди».

Він стояв у кутку свого офісу обличчям до стіни. Мей тихенько постукала, і він, не обертаючись, підніс вгору вказівний палець, прохаючи хвильку зачекати. Спостерігала, спочатку думала, що він на телефоні і мовчки терпляче чекала, аж тоді зрозуміла, що це він говорить по ретинальному інтерфейсу і йому потрібне порожнє тло. Уже бачила, як хтось зі сфероїдів так само робив — обертався до стіни, щоб зображення на сітківці було чіткіше. Щойно закінчив, одразу вертнувся до Мей, блиснувши дружньою швидкорозчинною усмішкою.

— Не змогла вчора прийти?

— Вибач. Була у батьків. Тато…

— Було прикольно. Крім тебе, всі нуби, здається, прийшли. Але поговоримо про це пізніше. Зараз маю до тебе велике прохання. До нас прийшло багато нової підмоги, бо розширюємося ми швидко, тож думаю собі, а чи змогла б ти допомогти мені з новачками?

— Аякже.

— Це буде нескладно. Зараз покажу. Ходімо до тебе за стіл. Рената?

Рената пішла за ними, несучи невеличкий, завбільшки з блокнот, монітор. Поставила на стіл Мей і пішла.

— Гаразд. В ідеалі робитимеш те, що Джаред робив із тобою, пам’ятаєш? Коли у них виникатимуть проблеми і вони потребуватимуть допомоги досвідченішої людини, ти їм станеш у пригоді. Тепер ти в нас уже ветеран. Розсудливо?

— Розсудливо.

— Тепер іще таке: хочу, щоб нуби могли ставити тобі запитання в процесі роботи. Найпростіше за допомогою цього монітору. — Він показав на малий екран, що стояв під головним монітором. — Щойно щось з’явиться, і ти вже знаєш, що це хтось із твоєї ланки. — Увімкнув малий монітор і надрукував «Мей, допоможи!» на її планшеті, й одразу слова з’явилися на цьому новому четвертому моніторчику. — Нескладно?

— Анітрохи.

— Гаразд. Тож нуби зайдуть до тебе, щойно Джаред проведе з ними навчання. Він їх, як ми кажемо, гуртом штампує. Отже, близько одинадцятої двадцять новенькі будуть у тебе, добре?

Ден подякував і пішов.

До одинадцятої потік не вщухав, але її рейтинг становив дев’яносто вісім. Кілька клієнтів поставили оцінки нижчі за сто балів, а двоє навіть нижче за дев’яносто, тож вона розіслала додаткові запитальники, і в більшості випадків оцінка ставала «100».

Об одинадцятій підвела очі і побачила, як за Джаредом зайшов гурт новеньких, усі страшенно юні, йдуть обережно, немов бояться розбудити невидиме немовля. Джаред розсадив їх за столами в залі, що була порожня протягом тижнів, а тепер заповнилася за лічені хвилини.

Джаред виліз на крісло.

— Увага! — сказав він. — Це в нас був найшвидший прийом на роботу. І найшвидше навчання. А також божевільно швидкісний перший день. Але я впевнений, ви з усім упораєтеся. Знаю це достеменно, бо цілісінький день буду поряд і допомагатиму вам. Також тут буде Мей. Мей, будь ласка, встань.

Мей підвелася. Але її вочевидь бачили не всі нуби, що були в залі.

— Може, на крісло? — запитав Джаред, і Мей стала на крісло, пригладжуючи спідницю і почуваючись цілковитою дурепою, яку видною зусібіч. Сподівалася бодай не гримнути на підлогу.

— Ми обоє весь день відповідатимемо на ваші запитання і перехоплюватимемо від вас усе незрозуміле. Якщо виникнуть якісь труднощі, перенаправлятимете запит до когось із нас, хто на той момент буде завантажений найменше. Якщо треба щось з’ясувати — теж. Надсилаєте каналом, як я вам уже показував, і хтось із нас отримає те запитання. Ми з Мей — ваше прикриття. Всі почуваються добре? — Ніхто не ворухнувся й не мовив і слова. — Гаразд. Відкриваю канал, сьогодні працюємо до пів на першу. Обід нині скорочений, щоб надолужити час, витрачений на навчання, але в п’ятницю ми його вам відшкодуємо. Всі готові? — Здавалося, готовий не був ніхто. — Тоді вперед!

І Джаред зістрибнув із крісла, а Мей злізла, сіла за стіл і відразу відстала на тридцять запитів. Узялася за перший, але вже за хвилину отримала запитання на четвертому моніторі — тому, що для нубів.

«Клієнтові потрібна повна платіжна виписка за минулий рік. Є? І де?»

Мей спрямувала нуба до потрібної папки і знову взялася за свій запит. Так, кожних кілька хвилин відриваючись від своєї роботи через запитання нубів, вона пропрацювала до пів на першу, коли побачила Джареда, який виліз на крісло.

— Тпру. Тпру, — мовив він. — Обід. Потужно. Потужно. Правильно? Ми зуміли. Загальний наш рейтинг «93», що не дуже добре, але цілком нормально, беручи до уваги нові системи і щільний потік. Вітаю. Попоїжте, підживіться, побачимося о першій. Мей, зайди до мене, коли зможеш.

Зістрибнув із крісла і стояв біля столу Мей ще до того, як вона змогла до нього підійти. На його обличчі вираз дружнього занепокоєння.

— Ти не була в поліклініці?

— Я?

— Так.

— Та, мабуть, ні.

— Треба було піти ще першого тижня.

— Еге ж.

— Вони чекають. Сьогодні зможеш?

— Аякже. Вже?

— Ні-ні. Зашиваємося, сама бачиш. Може, о четвертій? Останню зміну візьму на себе. Та й під вечір нуби вже трохи обтешуться. То як, не сумно сьогодні?

— Однозначно.

— Перенапруга?

— Ну, ще один рівень роботи.

— Так. Таки так. І буде ще більше рівнів, можу тебе запевнити. Знаю, такій, як ти, всі ці поточні справи у Враженнях Клієнта швидко набриднуть, наступного тижня залучимо до іншого аспекту роботи. Думаю, тобі сподобається. — Поглянув на свій браслет із годинником. — Бля.