Читати книгу - "Омріяний Рим"

В Ефесі мені пощастило побувати в оселі одного римського купця з Іспанії, який, либонь, заробив статок від продажу оливкової олії чи рибного соусу. Небагато місць аж так зачаровували мене, як оце. Археолог Мартін Штескаль розмовляє з приємним австрійським акцентом, який лише додає його особі духу академічності. Однак поводиться він насамперед як рієлтор, аніж як науковець.

— Вибачте, тут трохи не прибрано, — каже він і веде мене нескінченною вервечкою кімнат, ванних, кухонь, бенкетних зал, прямокутних двориків і подружніх спалень, що розкинулися на пагорбі. Над усім цим височіє величезний ангар, через що складається враження, ніби перебуваєш у терміналі аеропорту.

— На цьому місці стояла інсула — дорогий багатоквартирний будинок, який належав чоловікові на ім’я Гай Фурій Апт. Сам він походив з Іспанії.

— З Іспанії? — перепитую я. — Тобто він був іспанцем?

— Зовсім ні, — відказує Мартін, — він був римлянином.

— У такому разі навіщо йому велетенська вілла на іншому березі Середземного моря? — питаю я. — Це ж Туреччина. Для чого андалузцеві будинок у Туреччині?

— Свій статок він заробив сільським господарством або торгівлею, — пояснює Мартін, — до того ж колись це місто було римським.

Ми підіймаємося сходами, заходимо під риштування, і він показує мені всі дива римської інсули. Я бачу мозаїку з левом та ідеально збережений гіпокауст[86] (бо ж навіть на заході Туреччини взимку доволі холодно).

Є там бездоганно збережені печі й комори, у яких раби Фурія Апта, безсумнівно, тримали гарум, оливкову олію й terra sigillata. Є тут і вбиральня на цілу родину. Уздовж трьох стін, розмальованих медитативними графіті, тягнуться спеціальні лави з дірками, під якими колись протікала вода.

Уже просто мати водогін у такому місті, як Ефес, вважалося ознакою чималого статку, а Фурієві Апту явно було до вподоби хизуватися. Панелі на стінах й одвірки в нього оздоблені мармуром. Я проводжу рукою по пурпуровому рельєфу — застиглих залишках якоїсь геологічної породи. Полірований камінь так само прохолодний на дотик, і від нього віє розкішшю достоту так, як, певно, свого часу для гостей цього дому. Звертаюся до Мартіна:

— Тут усе підібране зі смаком, так? Не відчувається жодної вульгарщини.

— Саме так, — підтверджує він. — У власника був неперевершений смак.

Проте навіть Фурій Апт не міг дозволити собі мармурові оздоби на кожному поверсі, тому замість мармуру горішні яруси — зруйновані землетрусом 263 року н. е. — прикрашені майстерно виконаними фресками, щоб їх могли бачити лише члени родини. Це не тому, що він якийсь там скупар, якому шкода грошей на щедре оздоблення другого поверху, а для того, щоб, щойно ступивши до оселі, гості могли враз побачити його багатство.

Якщо Аптову надмірність у любові до мармуру й можна трохи покритикувати, то в живописі він точно тямив. У його домівці є кімната муз, у якій господареві, либонь, подобалося посидіти з веселою компанією і як слід нажлуктитися в оточенні небаченої краси. Мури тут прикрашені зображеннями дев’яти муз (нумо пригадаймо їхні імена: Кліо, Мельпомена, Ерато, Терпсіхора, Талія, Полігімнія, Евтерпа, Калліопа, Уранія) і Сапфо, доданої, певно, на удачу, щоб ушанувати генія лесбійської поезії.

Виконання просте, але елегантне, кольори збереглися й донині, пропорції витримані. Однією з найбільших катастроф історії є те, що до нас майже не дійшло зразків грецького й римського образотворчого мистецтва. Ми втратили все, крім робіт неперевершеного Поліглота (Мікеланджело чи Рафаеля свого часу), та і його картини можливо тільки уявляти завдяки майстерним описам Павсанія.

Однак дещо з римських картин таки збереглося. Дивлячись на чуттєвий виступ животика однієї з муз, на її округлі груди й точені зап’ястя та шию, я замислююся над тим, наскільки швидко загинуло це мистецтво, цей класичний погляд на людське тіло. Його змінили чудернацькі видовження, загострені ноги, роздуті черева й загальна примітивність середньовічних картин. І як же довго тривало це неподобство, доки зрештою не настало Відродження і розставило усе на свої місця.

Своєю витонченістю, розумінням людської природи, болю й насолоди римська цивілізація була найрозвиненішою серед усіх, що досі існували на землі. Найбільшою гордістю Мартіна є настрій і дух останнього експоната будинку: фантазії з глазурованих черепків, якою прикрашені стіни й стеля алькова. На ній зображені Аріадна й Аполлон. Більшість роботи втрачено, як можна припустити, дивлячись на залишки кольорових камінців, приклеєних до стелі клеєм, якому вже 2000 років, проте навіть цього досить, щоб збагнути всю красу композиції.

Зображено на ній величезні округлі виноградини, переплетену лозу й елегантні, дещо загадкові фігури. Однак ключову роль відіграють кольори: усе виконане в пастельних відтінках блакитного, зеленого й сірого із вкрапленнями жовтогарячого для підкреслення кольору шкіри дівчини та бога.

У якусь мить мені кортить уїдливо зауважити, що ця картина відома ще під назвою «Прищавий Аполлон», а втім, мені одразу ж стає соромно за таку свою вульгарність. Ця техніка передачі кольору нічим не поступається роботам Матісса чи фовістів[87].

Ця вілла втілює всі набутки римської культури. Вона ідентична будь-якій віллі уздовж середземноморського узбережжя й навіть далі.

«У цьому домі є все, що можна знайти в будинку на Палатині, — говорить Мартін, маючи на увазі римський пагорб із палацами, де мешкали Август і решта знаті, а потім показує на кухню й додає: — Усе начиння таке саме».

Імовірно, на цьому моменті хтось із уважних читачів може дорікнути нам, що досі ми наводили докази романізації тільки еліт. «А як же простий люд?» — спитаєте ви. Ми вже побачили, як римляни накинули римськість місцевій знаті, надали їй римське громадянство, спонукали просуватися по кар’єрній драбині, показали, як виготовляти тоги, познайомили з поезією Вергілія, навчили ораторського мистецтва й почастували гарумом. Ми побачили, як ті, хто ще донедавна був ніким у Європі, самі просили пригостити їх цим чудовим римським смаколиком. М-м-м. Вони ставили гіпокаусти, мозаїки, фонтани — усе як у людей.

А як же решта населення в містах і селах? Чи почувалися вони римлянами? Як глибоко проник римський дух? Тут усе залежить від того, як далеко від центру перебуваєте ви й наскільки урбанізованою є ваша провінція.

Проте, якщо ви жили по сусідству з великим римським містом, вас неодмінно затягувало в жерло гігантської культурної плавильні, адже по всій імперії римляни будували не просто міста. Це були