Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

- Вдався, - махнув рукою Гліб.

Антоха з Едом тільки кивнули, розреготавшись.

- Треба було в нього в компенсацію рома якогось елітного взяти, - наче нахмурився Ед. - А то свій весь виплескали...

- Не хвилюйся, Акімов нас забезпечив сьогодні не однією пляшкою гарного пійла! – розвеселився Антон.

- І декількома дуже нудними вечорами, які ми напевно проведемо за його рахунок з користю! - Закотив очі Гліб.

- Ну як, Бурін, попустило? Чи не дарма я нас сюди потягнув? - Андрюха ляснув мене по плечу.

- Тепер попустило, - погоджуюсь я, вперше за вечір відчувши, що голова не наповнена всілякою маячнею. - Можна навіть поспати, - так, після цього викиду адреналіну я, мабуть, засну, як немовля. Чого, власне, мені й потрібне було.

- Ну, тоді додому!

Потиснувши руки, ми розсілися по своїх тачках. Спиртне вже вивітрилося, тож за дорогу можна було не турбуватися. Карін закотив очі, показуючи нелюдську просто муку від того, що до нього знову сів Шиманський.

- Та не страждай! Завтра вже буду на власних колесах! - Гліб смикнув його за руку, тягнучи в машину.

- Дайте мені хтось терпіння, щоб пережити цю останню подорож, - склав на грудях руки Карін. - Можна навіть у кредит і з величезними відсотками! Навіть торгуватись не буду!

- Сідай, - розреготався Шиманський. - Чим довше ти не спиш, тим повільніше доведеться їхати!

- Я сам тобі наступного разу машину куплю, - пробурчав Андрій, сідаючи за кермо. - Це дешевше, ніж мої нерви.

Під наш дружний сміх вони нарешті виїхали з паркування. Пловііііільно і акуратно ... Сподіваюся, свою наступну машину Шиманський буде берегти, як зіницю ока, тому що ми всі зараз дуже щиро співчуваємо Андрюсі ...