Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

— Оце так! — вигукнув сер Томас Лоуренс, і сам губернатор, який, як можна було припустити, вже мав нагоду бути свідком перетворення свого агента раніше, похитав головою від подиву.

— Ось вам сторінка з Овідія! — подивувався Ебенезер. Решта також висловили свій захват подібним чином, окрім Сміта та Совтера, що втратили дар мови.

— А тепер, містере Сміт, — зловісно сказав Берлінґейм, — я так гадаю, ви розумієте, в якій ви халепі, якщо я почну свідчити проти вас, а якщо ні, то дозволяю вам порадитися з містером Совтером, який складе вам компанію у в'язниці за свої злочини.

Бондар, здавалося, був готовий застосувати силу, але Совтер покірно махнув рукою.

— Ну що, ви згодні, що ми вас взяли за одне місце? Чудово! Тоді слухайте мене уважно: я маю намір викрити слідству всю торгівлю опієм і повіями, прибутки з яких йшли на оплату всіляких безчинств Джона Куда і, можливо, Балтимора також. Усі, хто мали до цього стосунок, — він усміхнувся до Ендрю, — будуть притягнені до відповідальності, незалежно від стану і чину…

— Клянуся чуприною святого Людовіка! — не витримав Совтер. — Відвезіть нас до в'язниці, і на тому кінець, але не примушуйте вислуховувати подібне злорадне і благочестиве словоблуддя!

— Терпіння, Діку. — Генрі підвів догори свого пальця. — Це моя передмова перед тим, як запропонувати угоду. На підставі моїх свідчень Його Світлість доручив серу Томасу розпочати слідство проти Куда, Білла Мітчелла й усіх зрадників-бандурів у його оточенні — за винятком, можливо, тільки вас.

Очі Сміта примружилися, а обличчя Совтера набуло розважливого виразу, коли Берлінґейм запропонував скасувати висунуті проти них звинувачення в обмін на бондареву частину «Особистого діяріуша», на звороті якого, як вважалося, містилися записи щодо конфіскацій і судових переслідувань, до яких вдавався Куд упродовж свого короткого перебування при владі. Бондар одразу ж погодився на обмін, але Совтер стримав його.

— Ти тільки подумай про наслідки, Білле! — застеріг він його. — Гадаєш, ми протягнемо більше, ніж місяць, коли Джон Куд довідається, що ти випустив ці папери з рук? І поза тим, Його Світлість, видається, надає їм великої ваги, раз зробив нам таку пропозицію, а хіба ти не знаєш, що Те, що може принести одинадцять пенсів, може так само легко принести і цілого шилінга…

— Забирайте їх, сержанте, — різко відрізав Ніколсон. — Мені прикро тебе розчаровувати, Генрі, але я не стану більше торгуватися зі зрадниками тільки для того, щоб дістати щоденник твого дідуся.

— Стривайте! — негайно крикнув Совтер. — Ми принесемо вам ці кляті папери! Тільки пообіцяйте нам письмово…

Ніколсон похитав головою.

— Я не такий дурень.

— Ой леле! Ну, тоді зробіть бодай це, сер: ми не матимемо ніякого зиску, якщо Джон Куд приб'є нас; пообіцяйте, що дозволите нам без перешкод дістатися Віргінії, й отримаєте ці папери.

І знову Берлінґейм пошепки порадився з губернатором і сером Томасом.

— Його Світлість повідомив мені, що дає вам свій дозвіл на безпечний виїзд, — вирік Генрі, — але ця умова не входить до нашої першої угоди. Ми вивеземо вас уранці з Меріленду, якщо Сміт відмовиться від прав на цей маєток.

— Хай вас Бог благословить, сер! — вигукнув Ендрю.

— А хай йому грець! — обурився Совтер. — Ви з нас дерете останню шкуру!

Ніколсон вишкірився.

— І ми відвеземо вас не до Віргінії, а до Пенсильванії. У нас і так достатньо ворогів у Віргінії.

— Які ж то брехуни, що називають вас католиком! — крикнув Вільям Сміт. — Таж вас навіть жиди можуть узяти за свого!

Совтер зітхнув.

— У нас немає вибору, Білле. Принеси папери, а я складу документ про передачу прав.

Решта присутніх, почувши це, зраділа: Анна й Ебенезер обійнялися з полегшенням; Ендрю сухо вибачився перед Берлінґеймом і похвалив того за обрану ним стратегію так само, як Ніколсон, сер Томас і Джон Макевой; Роксанна і Генрієтта задоволено дивилися на це все. Тільки Джоан Тоуст залишалася байдужою, і радість Ебенезера, коли він глянув на неї, від цього потьмарилася.

Бондар під вартою залишив кімнату і повернувся із сувоєм пожовтілих паперів, які Берлінґейм радо прийняв. Разом із сером Томасом вони побіжно переглянули verso і засвідчили, що цих доказів, якщо до них додати Протоколи Асамблеї за 1691 рік, цілком вистачить, щоб розпочати справу проти Куда і його спільників. Потому, поки Совтер, сер Томас і губернатор обговорювали подробиці передачі Молдену й те, як переправити обох чоловіків Затокою до Пенсильванії, Берлінґейм відвів Ебенезера вбік.

— Пригадуєш ту історію, що я розповідав тобі по дорозі до Плімута? — запитав він схвильовано. — Як сера Генрі й капітана Джона взяв у полон Поухатан?

Ебенезер усміхнувся.

— Вони уклали спорзну угоду, що стосувалася доньки короля, наскільки я пригадую, але ми так і не дізналися, чим те все скінчилося. Це закінчення тієї повісті?

— Ага, і я так гадаю, що нашу історію можна вважати завершеною. Нумо прочитаймо її, поки Том і губернатор зайняті тими поганцями.

І просто там, не сходячи з місця, попри загальний галас і метушню, що панували в кімнаті, вони, не гаючи часу, одразу ж разом і прочитали другу і останню частину «Особистого діяріуша» сера Генрі Берлінґейма, яка починалася (там, де закінчилася перша) тим, що автор і капітан Джон Сміт, ув'язнені в селищі імператора Поухатана, очікували світанку, коли капітан, поставивши на кін їхні життя, спробує довести власні здібності й зробити те, що виявилося нездійсненним для найздібніших молодиків міста: позбавити Покахонтас цноти.

Стерегти нас поставили двох дебелих вартових [написав сер Генрі], наказавши їм сповняти всі наші бажаня та забити нас, тільки-но ми спробуємо втекти. Мій капітан заходився оповідати мині всілякі безкінечні та хтиві історійки про ріжних дівчат з диковинних країв, яких він позбавив цноти, аж поки я од того так втомився, що мусів вдати, нібито сплю. Але я споглядав на нього потаємне всю ніч.

Близько опівночі,