Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту 📚 - Українською

Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту" автора Генріх Белль. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 343 344 345 ... 352
Перейти на сторінку:
може зобразити невинність? Я не можу. Хто може зобразити щастя й блаженство кохання? Може, показати Гільдегард своїй трирічній онуці, як медкомісії: чисто вимитою й голою? Ні, даруйте. Може, змалювати три десятки наших спільних сніданків — кожен окремо? Ні! Пояснити трирічній дитині, що таке самовільна відлучка з військової частини, неважко, але з якої військової частини — на це я не спроможен. Що людина починає ставати людиною тоді, коли вона відлучається з будь-якої військової частини — цей досвід я тут цілком відкрито передаю майбутнім поколінням, як пораду. (Тільки обережно, коли стріляють! Є такі ідіоти, що ціляться і влучають!) Перед онукою я обмежився варіацією в дусі художника Шпіцвега: гарненька молода жінка у вікні мансарди поливає з жовтої поливачки герань у ящику на підвіконні. На задньому плані—«Ідіот» Достоєвського, «Пальма Кункель», казки братів Гріммів та «Міхаель Кольгаас» у кухонній шафці між двома порцеляновими вазочками, на яких написано «Рис» і «Цукор», перед шафкою дитяча коляска, а в ній бавиться немовлятко, якому хтось (це я! Я з каяттям б'ю себе в груди!) зробив торохтілку з мотузочки та пряжок від солдатських ременів. На пряжках можна в бінокль розглядіти зображення прибраної колосками лопати. («То була моя мама?» —«Так»). Коли я йду гуляти не до пристані Лея й Франконської верфі, а до Деревного ринку і Байєнштрасе, та ще даю себе затягти до алеї на Убіррінгу, то тут онука з дитячою впертістю невблаганно тягне мене в ту вулицю, назву якої я колись виказав і зрадив її місцезнаходження. («Де ж стояв будинок?» —«Отам».— «А де була ваша кімната?» — «Приблизно отам».— «А як же мою маму не вбила бомба?» —«Вона була в бабусі».—«Тобто — в прабабусі?» — «Так»). Я урочисто обіцяю (і збираюсь дотримати цієї обіцянки), що колись прочитаю їй уголос «Ідіота», «Міхаеля Кольгааса» і «Пальму Кункель». Казки братів Гріммів я їй уже читав. Наші прогулянки в напрямку Байєнштрасе закінчуються звичайно відвідинами прабабусі. Там п'ють каву (я не п'ю), їдять кекс («пудинг», що його в інших містах називають «бабою» і якого я не їм), курять сигарети (я не курю), проказують молитви (я не проказую). Я тим часом стою біля вікна, заклавши руки за спину й дивлюсь на браму Северина. Коли над містом пролетить літак (чи «промайне», як дуже образно пишуть у газетах), мене раптом починає тіпати, майже як епілептика, що свідчить про не дуже міцне здоров'я, і принаймні тепер кожен побачить те, що давно збагнув досвідчений читач: я — невротик. Ці напади іноді тривають досить довго: йдучи додому, я через силу тягну ноги, руки в мене тремтять. Недавно одна жінка, показавши на мене пальцем, голосно й виразно сказала своєму синові, хлопцеві років п'ятнадцяти:

— Глянь на нього, типовий випадок хвороби Паркінсона.

Хоча це не так. А через те, що, побачивши землечерпалку, я теж починаю тіпатись і пошепки кажу сам до себе: «Праця дає волю», один молодий чоловік сказав якось мені в спину: «Цей теж з отих». А що я після поранення в голову ще й заїкаюсь і можу без запинки тільки співати (а що ж краще підходить для співу, ніж: «В німців жінка, в німців вірність, і вино, і пісня влад...»), то й через це на мене часом кажуть: «Цей теж з отих!» Я звик до цього. Якщо взяти до уваги, що в мене при чистих руках майже завжди під нігтями — бруд і той факт, що я не претендував на пенсію для потерпілих від війни, а отже, не маю документа, який засвідчував би походження моїх явних фізичних розладів, то зрозумілою стане наклейка на мене «Цей теж з отих». А я вперто не хочу апелювати до здорового людського глузду.

Поради я приймаю тільки від тещі. «Поголись. Більше дбай про фірму. Не гризися через отого Бертена, хоч він, на жаль, узяв твою дочку. Невже нема кому пришити тобі гудзика? Іди сюди!»

Справді: шити я зовсім не вмію, і я залюбки зображу в альбомі багато-багато гудзиків, відірваних протягом мого життя від двадцяти одного до сорока восьми років — круглих і довгастих. Нехай читач розмалює і круглі, й довгасті — як захоче. Коли надумає так, хай зробить з круглих ромашки або стокротки; може зробити з них монетки, або годинники, або місяці вповні, чи круглі цукерниці, чи розетки — все, що кругле, дозволяється його фантазії як варіації місяця. Читач може зробити з моїх гудзиків партійні чи ще які значки. Довгасті гудзики, як ото на мисливських куртках або піжамах, завжди пришивають надто вільно, і з них добре зробити цукерки-квасолинки, півмісяці, ванільні ріжечки або коми, ялинкові прикраси або ж серпики. Для кожного року свого життя до 1949-го я щедро виділяю десяток круглих, для кожного року після 1949-го — по півдесятка круглих та довгастих та ще кілька відірваних застібок-блискавок, які чудово можна перетворити на малюнку в тернові кущі або в колючий дріт. Малесенькі гудзики від сорочок — на жаль, вони бувають тільки круглі — ми просто порозсипаємо по малюнку жменею, наче цукор по готовому печиву. Дірок на панчохах та на сорочках теж вистачає, і це особливо вигідно для нишпорок, бо навіть малі діти знають (я це знов нагадую для дорослих, бо в них така слабка пам'ять), що для археології немає нічого важливішого за дірку. У такого вдівця, як я, що завжди вперто відмовлявся чистити черевики, вистачає дірок. Недавно один із небагатьох чистильників чобіт, яких тут можна знайти, докірливо сказав мені: «Ви, здається, навіть не знаєте, що таке начищений черевик». Я певен, що він колись був фельдфебелем, а повчати люблять усі німці. Моя теща не повчає мене, а тільки обсмикує, знімає пушинки з пальта, поправляє плечі — дві ватні підкладки, вшиті «для фасону» в піджак і в пальто,— нахиляється, щоб затягти й застебнути ремінці на черевиках (а не попустити). Вона надіває на мене капелюх і поправляє так, як годиться (тобто так, як носили капелюхи, коли їй було двадцять років), а тоді раптом заливається слізьми, обнімає мене, цілує й заявляє, що я завжди був їй ріднішим за власних синів, крім, звичайно, Ангела, бо той був для неї «навіть більше, ніж син».

1 ... 343 344 345 ... 352
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"