Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Глянь на нього, типовий випадок хвороби Паркінсона.
Хоча це не так. А через те, що, побачивши землечерпалку, я теж починаю тіпатись і пошепки кажу сам до себе: «Праця дає волю», один молодий чоловік сказав якось мені в спину: «Цей теж з отих». А що я після поранення в голову ще й заїкаюсь і можу без запинки тільки співати (а що ж краще підходить для співу, ніж: «В німців жінка, в німців вірність, і вино, і пісня влад...»), то й через це на мене часом кажуть: «Цей теж з отих!» Я звик до цього. Якщо взяти до уваги, що в мене при чистих руках майже завжди під нігтями — бруд і той факт, що я не претендував на пенсію для потерпілих від війни, а отже, не маю документа, який засвідчував би походження моїх явних фізичних розладів, то зрозумілою стане наклейка на мене «Цей теж з отих». А я вперто не хочу апелювати до здорового людського глузду.
Поради я приймаю тільки від тещі. «Поголись. Більше дбай про фірму. Не гризися через отого Бертена, хоч він, на жаль, узяв твою дочку. Невже нема кому пришити тобі гудзика? Іди сюди!»
Справді: шити я зовсім не вмію, і я залюбки зображу в альбомі багато-багато гудзиків, відірваних протягом мого життя від двадцяти одного до сорока восьми років — круглих і довгастих. Нехай читач розмалює і круглі, й довгасті — як захоче. Коли надумає так, хай зробить з круглих ромашки або стокротки; може зробити з них монетки, або годинники, або місяці вповні, чи круглі цукерниці, чи розетки — все, що кругле, дозволяється його фантазії як варіації місяця. Читач може зробити з моїх гудзиків партійні чи ще які значки. Довгасті гудзики, як ото на мисливських куртках або піжамах, завжди пришивають надто вільно, і з них добре зробити цукерки-квасолинки, півмісяці, ванільні ріжечки або коми, ялинкові прикраси або ж серпики. Для кожного року свого життя до 1949-го я щедро виділяю десяток круглих, для кожного року після 1949-го — по півдесятка круглих та довгастих та ще кілька відірваних застібок-блискавок, які чудово можна перетворити на малюнку в тернові кущі або в колючий дріт. Малесенькі гудзики від сорочок — на жаль, вони бувають тільки круглі — ми просто порозсипаємо по малюнку жменею, наче цукор по готовому печиву. Дірок на панчохах та на сорочках теж вистачає, і це особливо вигідно для нишпорок, бо навіть малі діти знають (я це знов нагадую для дорослих, бо в них така слабка пам'ять), що для археології немає нічого важливішого за дірку. У такого вдівця, як я, що завжди вперто відмовлявся чистити черевики, вистачає дірок. Недавно один із небагатьох чистильників чобіт, яких тут можна знайти, докірливо сказав мені: «Ви, здається, навіть не знаєте, що таке начищений черевик». Я певен, що він колись був фельдфебелем, а повчати люблять усі німці. Моя теща не повчає мене, а тільки обсмикує, знімає пушинки з пальта, поправляє плечі — дві ватні підкладки, вшиті «для фасону» в піджак і в пальто,— нахиляється, щоб затягти й застебнути ремінці на черевиках (а не попустити). Вона надіває на мене капелюх і поправляє так, як годиться (тобто так, як носили капелюхи, коли їй було двадцять років), а тоді раптом заливається слізьми, обнімає мене, цілує й заявляє, що я завжди був їй ріднішим за власних синів, крім, звичайно, Ангела, бо той був для неї «навіть більше, ніж син».
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту», після закриття браузера.