Читати книгу - "Дочка королеви, Наталі Блейк"

Коли я витерла сльози, втягнула повітря носом майже до відчуття гіпервентиляції. Я підвелася на ноги та пішла в той бік, звідки доносилися голосні оплески. Я підняла по маленьких сходах та повернулася обличчям до великої кількості людей, яки уважно слухали що відбувається. Я не шукала очима Дерека я сфокусувалася на сильному світлі прожектора, який наче тиснув на роговицю ока і змушував мене не плакати. Очі неймовірно пекли, але це було на краще, не було видно сліз які підступала з кожним моїм подихом. Я відчувала, що довго не протримаюся і треба щось з цим робити.  Мій голос був чітким та впевненим, не дивлячись на те що в середині я тремтіла від страху за життя рідних. " Ще трохи Анно, дихай, ще трохи та потім мають запросити власників та директорів видавництва, а потім будуть автори, тож тобі залишиться в кінці ще раз це зробити Проковтнути свій біль та удати, що все добре.Ти зможеш".

Мені здавалося що тривало вічність, що промову яку я виголошувала, я запам'ятаю на все життя. Я казала набір слів, яких навіть не розуміла сенс, як робот який запрограмований щось робити. Це закінчилося. Я вдихнула, мені потрібні сили, дуже багато, бо зараз треба посміхнутися.

Тепер оголосили та піднялося все керівництво по одному по черзі. Я не звертала увагу на їх обличчя, зараз я просто намагалася не впасти прямо тут та кричати в конвульсіях від сильного болю. Я побачила Дерека, який підійшов до мене, і стояв поруч, а потім я побачила Кріса, який теж підіймався сходами. 

Мої очі округлилися від шоку, що він тут робить? Це найгірший день, який тільки можна було уявити. Я проклинала все і всіх що опинилася тут. Залишки мого самоконтролю стрімко згасали, мене вже майже тіпало, Дерек взяв мене за руку.

- Хто це? - спитала я показуючи в бік Кріса.

- Це мій брат, я тобі розповідав про нього. - пошепки  відповів Дерек.

- Він з тобою.. працює?

- Не зовсім, в нього своя філія в іншому місті, він просто час від часу приїжджає.

Я кивнула, і помітила що він дивиться на мене, та  оцінює мене наче на це має право. Він стояв далеко від нас, і я взагалі не усвідомлювала чому я все ще досі на сцені. Так, це не настільки важливо, я чула як Кріс з кимось розмовляє, та я відчувала час від часу його погляд на собі. До всього того що тільки що відбулося, додалася ще й лють, Я відвела погляд, ми йшли зі сцени, настав час авторів. 

Дерек все ще тримав мене за руку, і ми разом спустилися, потім він відпустив мене, і сказав, щоб я йшла залаштунки, він зараз наздожене мене. Я дуже не хотіла не хотіла залишатися зі своїми думками навіть на хвилину. Як тільки я відпустила його, то майже бігла, щоб заховатися, щоб ніхто не бачив як я повільно вмираю від сильного болю.

Я сперлася на стіну, закрила однією рукою рот, так щоб раптом не якимось чином, неочікуваний звук. Інша рука ковзнула по чомусь гострому на стіні і я опинилася на підлозі, задихаючись в сльозах, дивлячись як тече кров з моєї руки на підлогу. Я не відчувала фізичний біль, я просто хотіла, щоб все закінчилося. Чиїсь кроки наближалися та віддавали глухим звуком у вухах. Я сподівалася, що це хтось незнайомий, бо я не хотіла, щоб мене Дерек бачив такою зламаною. Якщо це хтось незнайомий він не зверне на мене уваги та піде далі. Я повернулася спиною до того місця з якого можна було сюди потрапити. Я спиралася на підлогу двома руками, утримуючи корпус від повного падіння. Я нахилила голову та тяжко дихала. Мені було важко рухатися, мене наче паралізувала, я побачила як утворюються маленька калюжа крові біля того місця де я тримаю поранену руку.

Той хто зайшов, підійшов притул до мене та мовчав, я не стрималася і побачила чиєсь взуття. Воно було не Дерека.

- Йдіть геть звідси..  - Мій голос сильно тремтів. - Будь ласка... 

Я благала, щоб мене залишили саму, і я могла продовжити руйнувати себе далі. Сильні руки обхопили мене, мою талію та легким рухом поставили мене на ноги.

- Ні, ні.. не треба. Пустіть.

Я брикалася, ударяючи по сильному тілу, яке навіть не ворухнулося від того що я робила.

- Я можу тебе тримати так вічно, солоденька, навіть однією рукою.

- Тільки не це.

- Ти не рада мене бачити?

- Ні, відпусти мене, негайно. 

Моє тіло заклякло та відмовлялося слухатися мене, я не могла зараз перейматися тим що Кріс тут зі мною. він чекав моменту, аби відпустити мене так, щоб я майже впала, я змогла зберегти рівновагу, та повернулася до нього, заплаканим обличчям.

- Нащо ти тут?

Він підійшов впритул, так що я відчувала його дихання на шкірі. Моє тіло було в стані сильному шоку від різних емоцій, то ж коли він торкнувся моєї щоки, я відринула. Мене немов відштовхнуло від нього, і мій шлунок почав посилати сигнали того що, я зараз не витримаю і все що я з'їла повернеться назад.

- Я побачив що на сцені з тобою щось сталося тож.. вирішив піти за тобою, щоб перевірити чи все добре..

Його слова відчувалися як тисячу уламків які вганяють під шкіру, одночасно швидким рухом.

Я підняла голову і подивися на нього.

- Якщо ти вирішив, що зараз слушний час для того, щоб мене добити, то йди до біса.

Кріс хотів було щось вимовити чи сказати, але я почула як Дерек мене підхопив на руки та виніс через службовий вихід до машини, поклавши мене на заднє сидіння.

- Не рухайся, я зараз сходжу і принесу аптечку.. добре?

- Добре. 

Коли Дерек мене залишив я відчула знайомий сильний аромат, в його машині, пахло так само як в кабінеті, при, тому що в домі був інший запах, більш солодкий, а від Дерека завжди пахло чимось свіжим та приємним як квіти на світанку. Я задумалася з чим це пов'язано.. 

Найбільше мене непокоїв Кріс, я не знала як Дереку розказати що перший раз мій був з його братом, і зі злості на нього, я займалася сексом в його кабінеті. Як я не додумалася погуглити Дерека раніше, можливо я б дізнала про те що в нього є брат і точно б не переспала з ним. Хоча точно тут зайве, зараз треба подзвонити Сарі, спитати чи є зміни. Мене знову сильно нудило, то ж я швидко підвелася та відійшла якомога далі. Коли Дерек повернувся, я встигла витерти обличчя і знайти м'ятну цукерку, дякую за те що в його машині є все необхідне.