Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"

— Кажу ж, ми не спали разом.

— А як тоді?..

— Подряпину він мені на коліні промивав, а в мене рефлекси гарні. Може, сядемо вже?

Злата підозріло примружилась, але відступила й махнула рукою, пропускаючи мене в салон. Підставу, однак, я усвідомила, тільки коли двері гупнули вдруге і я опинилась в тисках молодших Горчуків.

— Ну і як воно? — звернулась до Захара Єва, пристібаючись.

— Їсти можна, — серйозно кивнув він, зібгав порожню обгортку й випив заразом щонайменше пів літра води.

— А нащо вам дієта? — поцікавився Тиміш.

— Та худнуть, напевно, — подала голос Злата.

— Ще б я так ото через зайву вагу страждав! — заперечив Захар. — Це репродуктолог — бодай би його! Направив до кардіолога, а той виявився садистом.

— Він твоє серце лікує, — нагадала Єва.

— Моє серце — це ти. А ти в нього навіть не була!

Я не стримала зворушеного «О…», а Злата гучно чмихнула:

— Який стосунок серце має до харчування? Хоча ні, — урвала Єву вона. — Не кажіть. Мені байдуже.

— На серце?

— На ці стариганські проблеми, — пустотливо всміхнулась Злата.

— Смійся-смійся, а старість заскочить зненацька, — пригрозив тридцятирічний дід, вирулюючи зі стоянки. — Взнаки дасться все: алкоголь, літри кави, безсонні ночі…

Тиміш прикрив позіх рукою.

— …хвилювання намарно й сидіння кривулею.

Я випростувала спину.

— О, і наша улюблена, свята віра в те, що їсти можна все й без розбору, а турбота про здоров'я стосується тільки тих, кому за п'ятдесят!

Злата начепила навушники й прощебетала:

— Рада чути, що ти турбуєшся про мене, татку! О, стривай!.. Більше не чую.

Захар похитав головою. Він уважно стежив за дорогою, але в дзеркалі заднього виду я бачила, що він усміхається. І у тому ж дзеркалі зустрілась поглядом із Євою.

— То як у вас справи? — запитала вона. — Є що нового?

— Та як сказати…

Я збиралась знов похизуватись «обручкою», але мене випередили. 

— Лізка відлупцювала Тимка! — вишкірився Захар, і Єва скинула соболині брови.

— Ох, та не била я його! — притупнула ніжкою я.

Віри мені не йняли. Бо я била. Еге ж.

Матінко, і це тільки початок поїздки!

— Вона завжди так, — Тиміш закинув руку на спинку сидіння позаду мене. — Не я б'ю, каже, — батіг б'є!

Хлопці зареготали. Злата теж гигикнула, а тоді удала, наче підспівує треку в навушниках. Мені пашіли щоки.

— Ви гірші за моїх учнів, чесне слово! — зітхнула Єва.

— А хіба у тебе в хорі не школярі? — веселився Тиміш. — Якось зарано для жартів про БДСМ, не вважаєш?

— Не знаю, не знаю, — зупинився на «червоному» Захар. — Я свої перші кайданки поцупив, коли мені було п'ятнадцять. У викладачки сольфеджіо, до речі. Гадки не маю, нащо вона тягала їх на заняття, ще й сумку лишала відчиненою на видноті… Нікому в очі не впадали дослідження, які б пояснювали кореляцію між збоченістю жінки і її схильністю обирати професію у сфері викладання музичних дисциплін дітям?

Єва ущипнула Захара за плече, і його осміх зробився ширше.

— А кайданки — це ті пухкенькі? — уточнив Тиміш. — Фіолетові? Якими ти ще Павла до Злати приковував?

— Йо! [2]

— Фу! — обурилась Злата, забувши, що нічого не чує крізь навушники. — Ти їх хоч дезінфікував?

— Пощо?

— Як знати, до яких саме частин тіла свого коханця їх пришпандьоривала ця твоя вчителька?

— До рук, — набурмосилась Єва. — Ну, до ніг ще можна…

Захар із Тимошем давилися сміхом.

— А куди ще? — звернулась до чоловіка вона.

— Беру свої слова назад, — трохи заспокоївшись, Захар похитав головою. — Найбільша збоченка в цій машині до вчителювання не має жодного стосунку!

Примітки:

[1] Репетуха (слоб.) — голосна, криклива людина.

[2] Йо (гуц.) — вигук, який може передавати різний спектр емоцій: здивування, ствердження, незгоду тощо. Тут і далі по тексту відповідає слову «так».