Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

***

Макс

Не зважаючи на веселу ніч, роботу ніхто не відміняв. Хоча, я і міг сказати батьку що сьогодні мене не буде. В принципі, саме це він скоріше за все і очікував приїхавши на нараду котрі вже від давна проводжу я. Скоріше за все, він подумав що я не приїду тому і зайшов у кабінет в костюмі.

- О, Георгій. - сказав Дмитро посміхаючись.

Батько кивнув головою та підійшов до крісла де зазвичай сидів я. Я відсунув головне крісло в знак, що воно підходить йому більше але батько постукав рукою по моїй.

- Думаю, це крісло і так твоє.

Здивування. Напевно саме його я відчував стоючи зараз.

- Продовжиш? - спитав батько сідаючи біля Кирилевського.

Його дія викликала не тільки у мене здивування але я прочистив горло та продовжив говорити про роботу над закінченням проекту котрий зараз створювався.

Сидячи у кабінеті я гортав ескізи будівлі та кімнат готелю. Спроектувати кожну було доволі важко. Але загалом, було багато чого що і відкидалося. Напевно, зараз мене вважають не менш прискіпливим ніж самого батька. Через певні обставини показ проекту перенісся і відбудеться він через один тиждень.

Я приїхав додому, після вечері зайшов у свою кімнату та зняв цю чорну джинсовку. Сівши на ліжко я хвилин з п’ять гортав у своєму телефоні нотатки а опісля встав та перемістився до робочого столу. Потрібно надіслати Діані одну фотографію. Зайшовши на свою пошту здивувався. Артем давно не писав, тому в першу чергу я прочитав його повідомлення. Запрошення на весілля. Чудово. Думаю, це було очевидно та очікувано.