Читати книгу - "Що таке антична філософія?"

Смерті не потрібно остерігатись,

Добро легко здобути,

Зло легко терпіти[363].

Читання догматичних трактатів Епікура та інших учителів його школи також може живити медитацію та наповнювати душу засадничою інтуїцією.

Окрім того, потрібно практикувати дисципліну бажань, потрібно вміти задовольнятися тим, що легко досягнути, що задовольняє засадничі потреби буття, та відмовлятися від усього надлишкового. Проста формула несе в собі можливість радикальної зміни життя: задовольнятися простими стравами, простим одягом, відмовлятися від багатства, почестей, посад, жити відсторонено.

Такі медитації та аскеза не можуть практикуватися на самоті. Як і у платонівській школі, для епікурейців дружба є найкращим засобом досягнути трансформації самого себе. Учителі та учні активно допомагають один одному працювати над одужанням їхніх душ[364]. У цій атмосфері дружби сам Епікур бере на себе роль духовного наставника; він також, як і Сократ та Платон, добре знає терапевтичну роль слова. Однак, духовне керівництво має сенс лише тоді, коли воно є зв’язком індивіда з індивідом:

Кажу це для тебе, а не для загалу: ми, один для одного, — багатолюдний театр[365].

Він добре знає, що відчуття провини[366] викликає докори сумління і що від нього можна звільнитися, визнаючи свої помилки та приймаючи закиди, навіть якщо вони іноді провокують стан «розпачу». Іспит сумління, сповідь, братні зауваження є необхідними вправами, щоб досягнути одужання душі. Ми маємо фрагменти тексту епікурейця Філодема, названого «Про свободу слова». Йдеться там про довіру та відкритість, які повинні панувати між учителем та учнем, а також між учнями. Висловлюватися вільно означає для учителя не боятися робити закиди, а для учня — не вагаючись, визнавати свої помилки чи навіть не боятися давати знати своїм друзям їхні власні помилки. Один із головних напрямів діяльності школи полягає, таким чином, у діалозі, який формував та виправляв.

Втім, особистість Епікура відігравала першочергову роль. Епікур сам встановив цей принцип: «Роби все так, мовби за тобою стежить Епікур»[367], і епікурейці повторювали за ним: «Ми коримося Епікуру, форму життя якого ми обрали»[368]. Ось чому епікурейці надавали такого великого значення портретам свого засновника, які фігурували не лише на картинах, але й на перснях[369]. Епікур був для своїх учнів наче «бог поміж людей»[370], тобто втіленням мудрості, взірцем, який потрібно було наслідувати.

Але в усьому цьому потрібно було уникати зусилля та напруження. Навпаки, основоположна для епікурейця вправа полягала в розслабленні, спокої, мистецтві насолоджуватися задоволеннями душі та стабільними задоволеннями тіла.

Передусім, задоволенням від пізнання:

У вправлянні в мудрості (філософії) задоволення отримують разом з пізнанням. Оскільки радіють не після того, як вивчили, а вивчають та насолоджуються одночасно[371].

А також вищим задоволенням, яким є споглядання нескінченності Всесвіту та величі богів.

Задоволенням від дискусії, як говорить лист, написаний Ідоменею помираючим Епікуром:

Своїм болям я протиставляю радість душі, яку відчуваю, згадуючи наші філософські бесіди[372].

І задоволенням від дружби, про яке йдеться у Цицерона:

Епікур говорив про дружбу, що з усіх речей, які мудрість дає нам для того, щоб жити щасливо, немає нічого вищого, нічого більш плідного, нічого більш приємного, окрім дружби. І він не обмежувався лише тим, щоб говорити про це, він підтвердив це своїм життям, як своїми діями, так і своїми звичками. В одному лише своєму домі, у зовсім маленькому будиночку, він збирав стількох своїх друзів, об’єднаних великим почуттям любові один до одного! [373]

Задоволення від життя разом, яке, втім, не гребували розділити з рабами та жінками. Справжня революція, що засвідчує повну зміну атмосфери, порівняно з піднесенням одностатевості у школі Платона. Жінки, які у виняткових випадках приймалися вже в Академію Платона, відтепер стають частиною спільноти: зокрема, не лише заміжні жінки, такі як Феміста, дружина Леонтея з Лампсака, але й куртизанки, такі як Леонтія (левиця), котру художник Теор зобразив в момент роздумів[374].

Зрештою, задоволенням усвідомлювати те, що є чудового в існуванні. Потрібно передусім вміти опановувати свою думку, щоб могти уявляти переважно приємні речі, відроджувати спогади про минулі задоволення та радіти теперішнім, визнаючи, що ці теперішні задоволення є вагомими та приємними, свідомо обирати розслаблення та умиротворення, жити у глибокій вдячності до природи та життя, що безперервно постачають нам задоволення та радість, якщо, звичайно, ми вміємо їх віднаходити.

Розмірковування на тему смерті потрібне для того, щоб розбудити в душі велику вдячність за чудовий дар існування:

Переконуй себе, що кожен новий день, який починається, буде для тебе останнім. І тоді з вдячністю ти прийматимеш кожну годину, на яку не сподівався.

Приймати із вдячністю кожен момент часу, який дається тобі, визнаючи його цінність так, ніби йдеться про неймовірну удачу[375].

Е. Гофман чудово виразив сутність Епікурового вибору життя, коли написав:

Існування повинно розглядатися передусім як чистий випадок, що дає змогу надалі переживати його як неймовірне чудо. Спочатку потрібно чітко встановити, що існування неодмінно трапляється лише один раз, щоб потім мати змогу святкувати його, а також визначити те, що в ньому є непересічного та унікального[376].

Стоїцизм

Стоїчна школа була заснована Зеноном[377] наприкінці IV століття до Різдва Христового. Її діяльність отримує