Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

— Зовсім ні, — Давид потряс указівним пальцем. — Чудовий плакат. Начебто в нього корона на голові. Нехай тільки хтось посміє щось сказати.

Давид виринув з метро в самому центрі. Влився в юрбу очікувачів. Попереду поліцейські кордони. Всіх öсобин ретельно обшукували та перевіряли на наявність демонстраційної атрибутики. Місто світилося від чистоти. На кожному ліхтарі бовваніли портрети Великого Вождя і прапори Üмперії. Öсобини, що стояли поруч, радісно про щось щебетали. Давид, на свій подив, теж відчував святкову атмосферу. Рівно до моменту зустрічі зі стражами правопорядку біля сканера.

— Über! Сумку залишаємо на столі, руки по швах, проходимо крізь рамку, — знеособлені команди повернули Давида в реальність, він рушив уперед. — Розставляємо ноги й руки, — його знову перевірили вже ручним сканером. — Відкриваємо рот, — поліцейський заглянув ще й у вуха. — Відкриваємо сумку, — зазирнувши всередину, страж усміхнувся. — З чим прийшов на демонстрацію? Über!

Давид почав копирсатися в сумці в пошуках свого цифрового плакату. Зовсім поруч поліцейські збиралися покарати за відсутність святкової атрибутики якусь öсобину.

— Über! Ще раз повторюю. Öсобино, що ти підготувала для демонстрації? Über!

Öсобина жіночої статі зволікала з відповіддю. Давид помітив її:

— Über! Ясмін, ну куди ти поділася? Я вже думав, що загубив тебе, — помахав він колезі. — Товаришу страж, ми разом. І ось наш плакат. Він досить великий, ми будемо нести його разом. Über! — Давид широко всміхнувся, над його головою вже ширяв значних розмірів Великий Вождь.

Ясмін пропустили. Вони разом встали в колону і рушили вниз по вулиці до головної центральної артерії, де з хвилини на хвилину мав початися святковий парад.

— Über! Дуже дякую, Давиде. Не знаю, про що я думала. Просто вилетіло з голови. Über! — нарешті всміхнулася Ясмін, дивлячись на хлопця із щирою вдячністю.

— Über! Завжди прошу. Тепер нас тільки оштрафують, — сказав Давид. «Який же я радий, що з’явився тут саме в цей момент», — подумав він.

Відчуття свята знову повернулося до нього. Він майже не зводив очей з прекрасної дівчини, що волею долі була зараз поруч.

Парад очолювала найбільша у світі бомба, на якій виднівся напис-залякування: «¡Madre mía!7» (прямий ефір Всеüмперської Демонстрації транслювали у відкритому доступі на весь світ — своєрідне послання üмперської влади владі Unación). Верхи на бомбі сиділа величезна лялька — Великий Вождь. Він тримав бомбу за вуздечку, граючи роздутими грудними м’язами та біцепсами. Слідом їхали менші ракети, танки, різні види зброї масового ураження, військові літаки, космічні апарати, стенди зі знаряддями вбивства. Колона рухалася повільно. З гучномовців лилася мова коментаторів. Кожні три хвилини публіка слідом за коментаторами кричала: «Хай живе Üмперія! Сила понад усе! Можемо повторити! Хай живе Великий Вождь! Врятуємо світ! Üмперія назавжди!».

Через пів години за технікою пішли бойові загони — гордість Міноборони Üмперії. Першим, звичайно ж, ішов елітний загін зелених чоловічків. Військовий оркестр замкнув бойову колону. Відразу за ними марширували малолітні öсобини. Давиду здалеку здалося, що вони одягнені в костюми тварин, типу пінгвінів. Коли колона наблизилася, стало зрозуміло — дітей нарядили в костюми ракет. Дитинчатам було від сили п’ять років, вони солодко всміхалися глядачам, жваво підстрибуючи, коли лунали хвалебні вигуки на адресу Üмперії. За ними стрункими рядами крокували діти старшого віку і підлітки — üнармійці. Загін козаків позаду них несамовито розмахував шашками й клацав батогами. Їм у спину покірно дихав батальйон священників, монахинь і замотаних у хустки öсобин, озброєних іконами та важкими хрестами. Його Святість несли на руках на золоченому троні. Весь обсипаний дорогоцінним камінням та обвішаний золотими ланцюгами, він розбризкував святу воду по сторонах, підспівуючи молитви за Üмперію і Великого Вождя. Далі на високому помості проїхали головні рупори країни — телеведучі Правдолюб і Прокисшев. Їхні обличчя раз за разом з’являлися на üСкрінах, встановлених за кожні п’ятдесят метрів на будівлях вздовж дороги. Вони вели ефір прямо з парадної ходи. — Über! Ми з популяцією, ми разом! Über! — кричали вони в мікрофони.

Редактори крокували за помостом, періодично виловлюючи з натовпу «випадкових» учасників урочистої ходи, яких потім інтерв’ювали Правдолюб і Прокисшев.

— Über! Серед учасників демонстрації сьогодні опинився і великий учений, лікар Микола Содрогалов. Гордість üПопуляції! Вітаємо, дорогий наш! Über! — Прокисшев надто сильно стиснув руку вченого, вітаючи його.

— Über! Радий бачити вас усіх. Über! — відповів Содрогалов, скривившись від рукостискання.

— Über! Що б ви хотіли сказати зараз популяції, яка дивиться на вас у прямому ефірі «Єдиного Правдивого»? Über!

— Über! Перш за все — хай живе Üмперія! Über! — пролунала бадьора відповідь.

— Über! Ви üмперську славу не раз примножували, дорогий професоре. Над чим ви працюєте зараз? Якщо це, звичайно, не державна таємниця. Über! — поцікавився Правдолюб.

— Über! Таємниця, але я її не порушу, якщо узагальню… Я займаюся нанотехнологіями. На благо Üмперії, звичайно! Впевнений, скоро ви про це почуєте. Über!

— Über! Я вітаю вас і від усієї üПопуляції насмілюся стверджувати: ми вас любимо, дорогий ви наш. Üмперія цінує і любить своїх синів. Слався, Великий Вождю! Über! — заревів знову Прокисшев, на камеру обіймаючи Содрогалова.

— Über! Можемо повторити! Über! — закричав у відповідь учений.

Оператори подали знаки про вимкнення камер до наступної прямої трансляції. Прокисшев повернувся до Содрогалова:

— Дорогий, такий радий бачити тебе. Ти тільки подивися, — телеведучий розкинув руки в сторони, показуючи навкруги, — подивися, яку популяцію ми виростили, яке якісне поголів’я, яка самовіддана покірність. Вони щиро радіють святу, подивися! — у своєму тісному елітному колі ні Прокисшев, ні Правдолюб, ні Содрогалов, ні подібні до них не захаращували свою мову überізмами.

— Так, Льоша, благодать! Ще й не таке буде, — обидва розсміялися, підхоплюючи з таці келихи з шампанським.

— Über! Хай живе Üмперія! Über! — кричали динаміки на все місто.

— Über! Сила понад усе! Über! — радісно відгукувалася популяція.

Давид спроєктував плакат над собою і Ясмін. Вона придивилася до зображення, після чого запитально глянула