Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

- Але чому? — Джейн раптом осмілівши, сама підійшла до нього, — ви маєте такі неймовірні сили, чому ви не хочете зробити людей щасливими? Адже це не важко для вас. А ціле людське життя назавжди зміниться на краще.

У своєму світі Джейн звикла, що сказавши щось від щирого серця і зазирнувши людині в самі глибини очей, люди діставали з себе все щире і добре, і відгукувалися на її поклик. Але, дивлячись у ці холодні сині очі, Джейн здавалося, що вона стукає, стукає, але їй ніхто не відкриває.

- Я сказав тобі – не заважати. Ось зараз саме такий випадок. Ти вже почала мені страшенно набридати.

— Ви кажете, що я залишусь тут назавжди. Ви не маєте наміру відправляти мене назад. Гаразд. Нехай буде так. Отже, щодня я приходитиму до вас із проханням вилікувати когось із них, я стоятиму під вашими дверима і довго-довго канючитиму, проситиму, благатиму, буду навіть кричати. Я спатиму під вашими дверима і стоятиму під вашим балконом поки не дочекаюся, щоб у вас прокинулося хоч щось людське.

— Тобі дуже довго доведеться чекати, мабуть, усе життя.

Джейн не вгамовувалася. Не може людина, яка живе в такому ідеальному місці серед такої кількості хороших людей, бути такою безсердечною. Вона повинна розморозити цю людину, чого б їй це не вартувало. Навіть якщо їй доведеться спорудити величезну мікрохвильову піч і в буквальному сенсі покласти короля всередину і натиснути кнопку "Розігрів". Вона не зможе жити в Айронвуді такому, яким він є зараз. У цьому ідеальному місці, де люди не усвідомлюють всієї гармонії свого світу і все одно незадоволені королем, а дітей відправляють жити окремо до якогось будинку. Це місце могло б бути найкращим у всьому всесвіті. Тут не знають хвороб. Але всі вони чомусь нещасні. Їм просто треба почути один одного і насамперед королю треба почути свій народ.

— Я так часто траплятимуся вам на очі, і так часто проситиму вилікувати їх, що я навіть ночами снитимуся вам і робитиму уві сні те саме, що й удень: проситиму і благатиму.

— Тоді я відправлю тебе до в'язниці в підвалах палацу, — його обличчя було так само байдужим, як і раніше. Здавалося, якщо його переїде тромбувальник, він просто встане, обтруситься і вираз його обличчя при цьому залишиться незмінним. Чомусь Джейн раптом усвідомила, що, попри всю ненависть до короля в обличчях місцевих жителів, він не жорстокий. Вона мала рацію - він байдужий, і після історії Трістана вона розуміла чому. На нього поклали так багато справ ще в дитячому віці. Він просто втратив інтерес, прагнення. Якби він захотів, то ще дві фрази тому відправив би її до в'язниці. Але він не зробив цього, а продовжував вислуховувати її голосіння. Отже, вона має шанс.

— Тоді я кричатиму з в'язниці, поки там стеля не осиплеться.

 Король, гнівно блиснувши очима, шумно кинув стос паперів на стіл і, спершись на нього руками, перевів погляд на Джейн.

- Прекрасно. Ти така наполеглива. Давай так, мені тут надзвичайно нудно, тож якщо тобі вдасться мене здивувати, я  вилікую одного з них. Нехай твоя наполегливість зіграє для моєї розваги. Але якщо в тебе не вийде, то можеш обсипати стелі нашої в'язниці. До твого відома, я можу зробити собі відсутність слуху, і особисто мене твої крики не потурбують. Я даю тобі можливість узяти справу до власних рук. Раз, як ти кажеш, мені неважко вилікувати їх, то й тобі має бути неважко щось для цього зробити.

— А в чому каверза? — Джейн здивувалася, як легко він раптом запропонував їй угоду.

— Мабуть, у тому, що в тебе все одно нічого не вийде. Давно не пам'ятаю хоч щось, що викликало б у мене хоч якісь емоції. Але ти пробуватимеш, намагатимешся, буде смішно дивитись на твої спроби, і якийсь час ти не заважатимеш.

- Добре, я згодна. Дякую вам.

Король Фелікс здивовано підняв брови, і пильно оглянувши її з голови до ніг, холодно промовив:

- Ти вільна. Втретє я не повторюю.

                                           ***

Джейн провела в Айронвуді вже два тижні, мізкуючи над тим, чим їй здивувати короля. По-перше, його вічно знуджений вигляд говорив про те, що здивувати його справді складно, він і сам про це сказав. По-друге, Джейн мала дуже обмаль інформації про Айронвуд, щоб знати, що тут звичне, а що небачене і небувале. І по-третє, король – людина з надздібностями, тобто, в принципі, він може створити абсолютно все. І навіть межі цього "все" їй також були невідомі. Та вона й не була до кінця впевнена, що він справді дотримається слова, навіть якщо вона щось і придумає.

Буквально одразу після розмови з королем Джейн подумала про свій мобільний телефон. Вона вимкнула його першого вечора в Айронвуді, щоб зберегти заряд і потім, якщо вона так і не повернеться назад, мати можливість подивитися фотографію батьків. Телефон був явно незвичною річчю для Айронвуда. Але що саме вона покаже королеві? Просто квадратик з картинками, що рухаються? Джейн не знала справжню причину, через яку вона відкидала ідею з телефоном: чи то тому, що для нас це така повсякденна річ, що вона не вірила в її дивовижність, чи боялася, що король відбере його. І тоді вона не зможе більше побачити обличчя своєї сім'ї.

Вона все дужче й дужче сумувала за рідними, і хоч її думки були зайняті тим, як виконати свою частину домовленості, вона усвідомлювала, що всі її старання спрямовані на допомогу іншій людині. Сама вона так і залишиться тут, бо не існує умов для повернення додому. І чи захоче король хоч колись зробити хід у її світ? У цьому вона сумнівалася. Джейн намагалася відганяти від себе сумні думки, щоб не впасти у відчай, адже все не так уже й погано. Головне – в Айронвуді є людина, яка здатна відправити її додому. Залишилося лише знайти до нього підхід. Король насправді не зла людина. Можливо, він хоче таким здаватися, але це не так. Принаймні вона щиро вірила, що це не так. І це вже гаразд.