Читати книгу - "Дорога, Кормак Маккарті"

Тату, що ти збираєшся робити?

Оглянути.

Можна і мені?

Ні. Я хочу, щоб ти лишився тут.

Я хочу з тобою.

Треба постояти на сторожі. І, крім того, там глибоко.

Я зможу тебе побачити?

Так. Я буду періодично поглядати, як ти. Аби переконатися, що все гаразд.

Я хочу з тобою.

Батько зупинився. Не можна, сказав він. Наш одяг здує. Хтось має подбати про речі.

Він склав усе в купу. Боже, а таки холодно. Нахилився й поцілував хлопця в чоло. Не хвилюйся, сказав. Просто пильнуй. Зайшов голим у воду, постояв і трохи обмився. Потім попрямував глибше, розбризкуючи воду, і стрімголов пірнув.

Проплив уздовж усього сталевого корпусу, повернувся і деякий час тримався на місці вертикально, важко дихаючи від холоду. Буртик на міделі ледь виступав з води. Він підтягнувся до транця. Сіра сталь була роз'їдена сіллю, але чоловік зміг розібрати потерті позолочені літери: «Pajaro de Esperanza» — «Птах сподівання». Тенерифе. Пара порожніх кранів, до яких кріпилися рятувальні шлюпки. Він схопився за поруччя, підтягнувся й заліз на борт, потім повернувся й на напівзігнутих ногах поліз, тремтячи, по нахиленій дерев'яній палубі. Декілька відірваних шматків плетеної мотузки в талрепах. Розкришені отвори в дереві, звідки видерли залізяччя. Якась страшна сила змела з палуби все. Махнув хлопцеві, але той не відповів.

* * *

Невисока каюта зі склепінчастим дахом й ілюмінаторами збоку. Присівши навпочіпки, стер зі скла сіру сіль і зазирнув усередину, але нічого не розгледів. Спробував штовхнути низькі тикові двері, але ті виявилися зачиненими. Натиснув кістлявим плечем. Роззирнувся у пошуках, чим їх виламати. Він нестримно тремтів, зуби сильно цокотіли. Подумував вибити двері ногою, але вирішив, що це не дуже гарна ідея. Обхопив рукою лікоть другої і знову вдарив у двері. Відчув, що вони зсунулися. Зовсім трохи. Вдарив ще і ще. Врешті одвірок розколовся і двері подалися, тоді він широко їх прочинив і трапом спустився у каюту.

У застійній трюмній воді вздовж нижньої перебірки чимало мокрого паперу і сміття. Від усього відгонить кислим. Вогким і холодним. Думав, що корабель розграбували, але все це зробив океан. Посеред кают-компанії стояв стіл із червоного дерева з відкидною штормовою сіткою. Дверцята шафок розчахнуті, мідь тьмяно позеленіла. Пройшов до передніх кают. Минув камбуз. Борошно і кава на підлозі, консерви частково розчавлені й іржаві. У гальюні унітаз з неіржавної сталі та раковина. Слабке морське світло падало крізь верхній ряд ілюмінаторів. Усюди розкидано спорядження. У великій калюжі плаває надувний рятувальний жилет.

* * *

Він майже очікував, що побачить щось жахливе, але нічого не виявив. Наматрацники в каютах скинуті на підлогу, а постільна білизна й одяг купою звалені біля стіни. Усе мокре. На носі — шафка з розчахнутими дверима, але світла замало, аби побачити її вміст. Пригнув голову, зробив крок уперед і взявся обшукувати човен навпомацки. Глибокі скрині з дерев'яними відкидними лядами. На підлозі — купи морського спорядження. Він усе витягнув і склав на похилене ліжко. Ковдри, одяг для штормової погоди. Знайшов вологий светр і одразу натягнув його на себе. Видобув жовті гумові чоботи й нейлонову куртку, яку тут же надягнув, застібнувши блискавку, а потім одягнув нееластичні жовті штани зі штормового комплекту, великими пальцями накинув лямки на плечі, а тоді вже взувся. Потім знову піднявся на палубу. Хлопець сидів там, де він його і залишив, спостерігаючи за кораблем. Коли той стривожено підхопився, чоловік зрозумів, що в новому одязі має незвичний вигляд. Це я, гукнув він, але хлопець стояв на місці, тож чоловік махнув йому і поліз назад.

У другій офіцерській каюті під ліжком збереглися ящики. Він витягнув їх і підняв. Інструкції й папери іспанською. Бруски мила. Папери були й у чорному шкіряному саквояжі, вкритому цвіллю. Поклав мило в кишеню і став роздивляючись. На ліжку розкидані іспанські книжки, розмоклі та безформні. Один том вклинився в стелаж, зіпертий на носову перебірку.

* * *

Уже в чоботях і зі знайденим прогумованим полотняним мішком чоловік обійшов решту корабля, відштовхуючись від перебірок там, де був нахил. Жовті непромокальні штани скрипіли на холоді. Накидав у мішок різного одягу. Узяв жіночі кросівки, які могли підійти хлопцю. Складаний ніж з дерев'яною ручкою. Сонцезахисні окуляри. І все ж його пошуки були якісь ненормальні. Як коли виснажливо шукаєш загублені речі спочатку в найменш імовірних місцях. Нарешті він зайшов у камбуз. Увімкнув і вимкнув плиту.

Відсунув засув і підняв люк над машинним відділенням. Напівзатоплено, непроглядна темрява. Жодного запаху бензину чи оливи. Зачинив люк. Переглянув вміст шафок під лавками на кокпіті. Там тримали подушки, парусину й рибальське знаряддя. У шафці за штурвальною тумбою виявив мотки нейлонової мотузки, сталеві балони з газом і ящик для інструментів зі скловолокна. Сів на підлогу кокпіта і перебрав інструменти. Іржаві, але справні. Плоскогубці, викрутки, ключі. Зачинив ящик, підвівся і пошукав поглядом хлопця. Побачив, що той заснув, скрутившись калачиком на піску і поклавши голову на купу одягу.

Переніс ящик і один балон з газом у камбуз, а тоді востаннє оглянув каюти. Потім перерив шафки в кают-компанії, передивився теки й папери в пластикових коробках, намагаючись знайти бортовий журнал. У дерев'яному ящику з декоративною стружкою знайшов запакований і невикористаний набір порцелянового посуду. Переважно потрісканого. На вісім персон, з назвою судна. Подарунок, подумав він. Дістав чайну чашку, покрутив на долоні й поклав назад. Насамкінець знайшов квадратну дубову скриню з мідною пластиною на кришці, стінки з'єднано «ластівчиним хвостом». Спочатку подумав, що це г'юмідор, але форма відрізнялася, та, піднявши скриньку і зваживши у руці, здогадався, що це. Відклацнув роз'їдені защіпки й відкинув кришку. Усередині лежав мідний секстант, імовірно, сторічний. Дістав його з підігнаного заглиблення і потримав у руці. Вражений його красою. Мідь потьмяніла, на місці руки, що колись його тримала, з'явилися зелені плями, але все інше було в ідеальному стані. Витер патину з пластини на підставці. «Геззаніт», Лондон. Приклав його до ока й повернув коліщатко. Перша річ за довгий час, яка його так розбурхала. Згодом поклав секстант назад на синю байкову підкладку футляра, опустив