Читати книгу - "Енола Голмс. Справа ліворукої леді, Ненсі Спрінгер"

Як мило. Через хвилину він підніме на ноги всю лондонську поліцію, щоб полювати на мене.　

— Дайте мені ліхтар, — сказав комусь брат наказовим тоном. — Вона не могла втекти далеко.　

Я вибігла через інший кінець стайні й побігла далі наосліп із шаленими, розпачливими думками: Шерлок Голмс обшукуватиме кожне стійло, кожен корівник, кожний затінок поміж стайнями, а на вулицях патрулює поліція. Сховатися ніде.　

Чорна мантія, каптур і вуаль — мій чернечий одяг, — відтепер вони завжди мене викриватимуть. Треба їх позбутися.　

Але що далі? Побігти додому в моєму червоному фланелевому спідньому?　

Щоб змінити зовнішність і позбутися переслідувачів, мені потрібен притулок.　

Та куди ж мені податися, якщо всі чоловіки проти мене?　

А всі жінки — під владою чоловіків…　

Чи через те, що я вирішила відмовитися від долі інших дівчат, так буде завжди? Тікати, ховатися, уникати, маскуватися? Енола, самотня?　

Я не дозволила собі відповісти на це питання, натомість силкуючись думати про те, що робити прямо зараз. Вийшовши тим часом на мощену вулицю, я кинулася на інший її бік, розуміючи, що тут я вже бувала раніше…　

Бейкер-стріт.　

Звичайно.　

Мої ноги — вочевидь, мудріші за голову, — привели мене туди, де брат, найімовірніше, не шукатиме втікачку.　

Окрилена новою надією, я стрімголов рвонула до будинку номер 221 і кинулася за нього. Під час попереднього візиту я помітила, що на невеличкому подвір’ї росло єдине вузлувате дерево виду, відомого як платан лондонський. Я завиграшки видерлася нагору його чудовим стовбуром, а далі знадобилося лише кілька маневрів, щоб залізти на дах кухонного ґанку.　

Я ледве встигла, і, поки сиділа відсапуючись, двоє констеблів розминулися на тротуарі Бейкер-стріт, і один гукнув другому:　

— Сержант каже, шо вона в чернечому одязі.　

— З ножакою, наскіки я знаю, і не при тямі, — відповів другий. — Не йму віри, але подейкують, шо небезпечна.　

— Істерія, — проникливо сказав перший. — Це для жінок звичайна річ.　

Цікаво, Шерлок про мене так само думає? Що я не при тямі? Істерична?　

Мабуть, що так.　

Знявши черевики, щоб не шуміти, я крадькома перебралася по даху до вікна, яке, на мою думку, мало б вести до братової кімнати. Обережно прочинила його, і воно досить легко піддалося. Як я й очікувала, вікно було не на клямці. Брат, зрештою, усе ще був маминим сином, а отже, і прихильником здорового сну, тож спав на свіжому повітрі з прочиненим вікном.　

Пролазячи всередину й зачиняючи за собою вікно, я вже планувала обнишпорити братів гардероб, щоб знайти одяг на зміну, — Шерлок напевно тримає чимало костюмів для маскування. Іноді він навіть видавав себе за стару жінку. Спідниця, шаль і якийсь капелюх — усе, що мені потрібно.　

Потім почекаю й відпочину, аж поки не почую, як унизу відчиняються двері, а відтак виберуся назад так само, як і залізла.　

Звісно, відтепер мені більше ніколи не слід маскуватися під сестру милосердя.　

Цікаво, чи безпечно буде ходити в подобі Айві Мешл, як і раніше? Мабуть, що ні. Голмс і Ватсон напевно обговорять нічні події, і Ватсон тепер може зізнатися у своєму візиті до «доктора Раґостіна».　

Чи побачу я ще колись леді Сесілію?　

Мабуть, ні.　

Єдиний спосіб залишатися в безпеці та на свободі — це бути… бути такою, як проголошує моє ім’я. Енола. Самотня.　

Підкидаючи свіжих дров у камін на Бейкер-стріт, 221, я відчувала такий біль від цієї думки, та водночас і певну втіху: знав він про це чи ні, подобалося йому це чи ні, але мій брат Шерлок забезпечив мені такий захист, який може запропонувати тільки родина. Він дав мені прихисток.　

УСЕ ЩЕ ЗИМОВА ХОЛОДНЕЧА, ЛЮТИЙ 1889

На світанку видатний детектив Піднімається сходами до своїх покоїв невластивими йому свинцево-важкими кроками — від утоми й годин, марно проведених у пошуках чорного метелика, який завис на кілька митей майже в межах його досяжності, а тоді зник у ночі, безслідно, мов привид. Але ж його сестра не привид, хай йому грець! Вона лишень худюща, як тріска, дівчинка, не наділена крилами, й аж ніяк не могла спурхнути з кам’яного обличчя Лондону. Куди ж вона поділася? Чому він не зміг її знайти?　

Похиливши голову й плечі під тягарем невдачі, він заходить у своє помешкання й зачиняє за собою двері.　

Дивно. У вітальні досить тепло, ніби хтось усю ніч підтримував вогонь. Але цього не може бути.　

Однак так і є. Глянувши в бік каміна, він бачить, як весело стрибають язички полум’я, і раптом увесь насторожується, бо хто… який непроханий гість сюди завітав?　

Та ще тільки підкручуючи гасові лампи, щоб усе оглянути, він вже має підозру, власне, навіть напевно знає, перш ніж знаходить докази. І від досади, гострої, мов лезо стилета, його серце щемить. Він стискає кулаки, щоб не вилаятися вголос. У каміні чимала кількість обвугленої чорної тканини — без сумніву, колишня чернеча одіж. Тож напевно якийсь одяг із його маскувального запасу зник. Його сестра-розумниця вислизнула після того, як ховалася цілу ніч у його власному житлі — єдиному місці, де він і не подумав її шукати.　

— От шалапутна! — шепоче він крізь зціплені зуби. — Нахабне, безсоромне, відчайдушне дівчисько! — Але, гнівно розглядаючи докази того, що сестра знову його перехитрила, він розтискає кулаки й щелепи, тонкі губи сіпаються від посмішки, і він щиро та майже радісно заходиться сміхом.　

* * *　

На сторінках особистих оголошень у «Пел- Мел Газет» та інших періодичних видань з’являється повідомлення:　

«Увага, моя Хризантемо: перша літера відданості, восьма й дев’ята літера думок, четверта, друга й третя літери невинності, восьма, четверта і п’ята літери чарівності. У тебе? Твій Плющ».　

Адресантка вважає цей код надійним: лишень натяки на витку лозу, братика-й-сестрицю, маргаритку та гвоздику, адже на столі свого улюбленого супротивника — власного брата — вона бачила газету зі спантеличеними нотатками:　

??? вірна любов

Чистота

Думки

Невинність

Вірність

Від’їзд

РНАВ Р чи Д,І чи Ї??

Неймовірно, що видатний детектив не зламав саме цей код, який дівчині здається найпростішим! Та якби