Читати книгу - "Полин і чебрець, Шаграй Наталія"

    Артурчик себе шукав й ніде довго не затримувався. Гроші тринькав швидко. Бо ж друзяшки, то святе. А там рибалка, баньки, дівки, полювання, катання на лижах. А в мене робота та оплати поточних витрат. Бо’ яке дурне! Ну справді? Навіщо йому мінятися? Коли я з проблемами розберусь, про побут подбаю, а він може бути й далі хлопчиком в якого все «на мазі». Урок засвоїла. Розбіглися ми без проблем і скандалів. Навіть мої батьки тихо видихнули, бо вони якраз були впевнені, що він мені не пара. А я звільнилася. І, власне, тільки стала розуміти щастя, як тут клята війна.

   Під свої роздуми я помилася, перевдягалась й повторила спробу вийти на двір. Біля будинку нікого не зустріла ні Яна з Софійкою, ні собак. Гм? Визирнула на дорогу. В сторону бачка для сміття нікого не було, пройшла в інший бік, де в нас степок і дитячі гірки. Уся команда там і виявилася. Ян кидав палицю, щасливий до хвоста Рекс її ловив й приносив йому назад, Софійка заливалася сміхом. І це було так по сімейному, що аж на серці щось тьохнуло.

   І по зрівнянню з веселим та хвацьким красунчиком Артуром, Ян мав  монументальний вигляд. Була в ньому якась надійність. От неможливо відповісти, що робить людину людиною? Що Артур, що Ян не були з бідних сімей. Тільки Ян вивчився, відкрив свою стоматологію, продовжує й далі навчатися та розвиватися. А Артур просто тринькав життя і гроші. Ян не цурається хатньої роботи. Може спокійно стати посуд помити. А для Артура це була жіноча робота. Він же чоловік, то чого він має щось робити? Ян регулярно залишає мені якісь гроші на домашні потреби, Артур вважав, що я працюю, то навіщо мені гроші? Й це ненав’язливе порівняння привело мене знову до думки, що у виборі чоловіків я повний профан. Це я вже змовчу про своє життя з ними. Я – ходячий посібник чого не треба було робити у сімейному житті. А розпочати там було варто від вибору цього самого чоловіка. Правило перше – ніколи не варто зустрічатися з недостойним чоловіком. Тільки час втратиш й проґавиш по справжньому вартого чоловіка. Правило друге – думка, що ти зможеш надихнути чи змінити чоловіка неправильна. Та нічого там не змінюється, як його не надихай. Зміни повинні йти з середини. А коли немає ніякого бажання мінятися, то знову ж таки втрачений час і нерви.

— Ліна? – долинув до мене голос Яна.

Він завмер з палкою в руках і уважно стежив за тим, як я до них підходила. Псяки мені зраділи, наче тиждень не бачилися. Кинулися стрибати довкола мене й радісно подзявкати.

— Сидіти, — прибиває голос Яна, радість Рекса.

Й на моє ошелешення пес прикручує свій ентузіазм й виконує команду.

— О! Він і так може!!! Прямо до мурах. А що це таке було? Чоловіча сила, воля, непохитність, впевненість, міць, енергетика? —  примружила я очі, розглядаючи Яна.  

— М? — з його губ зірвалася якась нервова усмішка.

А я продовжувала розглядати Яна й Рекса.

— В чому твій секрет? – перевела погляд на Яна.

—  Який? – розгублено моргнув він.

— А в тебе їх є декілька? – нагострила я вуха.

— Ну якісь є…Уроки прогулював. Оцінку купив. Казав, що зайнятий, коли не хотів зустрічатися з дівчиною…Були часи, що й ухилявся від сплати податків…

— Сказитися треба, — видихнула я. – То я прямо живу з Аль Капоне місцевого розливу?

— Не треба казитися, — заперечливо помотав він головою. – І гангстера звинувачували у масових вбивствах…

— Але посадили за несплату податків, — виразно повела я очима.

— Ліна, — пересадив він Соньку з однією руки на іншу. – Від твоїх припущень в мене іноді…дух перехоплює.  

— Я мовчу, — підняла я руки догори.  

— А ти як? – прикипів його погляд до моїх долонь.

— А! – перевела я погляд на свої подерті долоньки. — Жити буду.

— Добре, – він кивнув, а в очах зажевріла іскра полегшення. – Не думав, що все так обернеться.

— Не будемо про цей драматичний трилер, — заперечливо мотнула я головою. – То наша звичайна історія прогулянок з Рексом. І я вже стільки разів наступала на ті граблі, що вони вже скоро самі розпочнуть відповзати від мене.

— О?! – потішно витягнулося його обличчя.

— Але якщо й мигдаль став молоком, то я зможу все. Навіть з псом гуляти без втрат для гордості, — зітхнула я.