Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Цього ранку щось змінилося. Не зовні — не небо, не кімната, не іграшки в кошику. Змінилося всередині мене.

Я дивлюсь у вікно. Вперше — довго, зосереджено. Мама підсаджує мене на підвіконня і підтримує за спинку. І я бачу: птахи пролітають повз, дерева хитаються, люди кудись поспішають. Усе рухається. Живе.

Я простягаю руку. Ніби хочу торкнутись того, що ще недосяжне.

Мама мовчки дивиться на мене. Її обличчя наповнене ніжністю. Вона бачить — я починаю розуміти, що світ більший, ніж наша кімната. Що там — життя, до якого я колись піду.

— Бачиш? Це твій світ, — каже вона. — Він чекає на тебе.

Я повертаю до неї голову. Її очі — мій перший компас. І мені не страшно.

Бо скільки б у тому світі не було вікон — моє найперше завжди буде тут. Біля неї.

---