Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Пароль «Dum Spiro…» 📚 - Українською

Читати книгу - "Пароль «Dum Spiro…»"

191
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пароль «Dum Spiro…»" автора Євген Степанович Березняк. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 52
Перейти на сторінку:
костяній оправі «Вальтер-9».

— Ти розкажи, Сьомо, як тобі вдалося з кулеметником поладнати.

— Та ото ж поповз. Сніг набивався в рукави, танув, але було» жарко. Нижня сорочка прилипла до тіла. Повзу, не піднімаючи голови. Перевалився через горбок, скотився у видолинок і завмер: за буком гітлерівець у маскхалаті. Помітив мене, але я випередив його: уклав першим же пострілом. Виповз на горб, дивлюсь: есесівець, широко розкинувши ноги, прикипів до кулемета. Певно, почув моє важке дихання — рвучко повернувся, заверещав:

— Іван, не стріляй!

— Не буду, кажу, гад, не буду! — і вдарив есесівця ножем.

Захопив кулемет і відкрив вогонь по карателях.

— А де твій «хрещеник», Сьомо?

Пеккеля ніде не було. Митя-Циган бачив, як Курт спіткнувся і впав. Тільки на третій день, повернувшись у табір, ми знайшли його труп.

Були жертви і серед партизанів. Геройськи загинули і навічно залишилися на безіменному схилі Бескид вісім партизанів Гардого…

ГОЛОС КИЄВА

15 січня ми знову завітали в Явоже. Місцеві гуралі зустріли моїх бійців як добрих старих знайомих.

Вечоріло. Посилювався мороз. Я вийшов на подвір'я. Зі сходу долинав гул артилерійського бою. Не помітив, як поруч з'явився Овсій Близняков:

— Товаришу капітан, Ольга кличе. Каже: важливе повідомлення.

Ольга сяє, подає навушники. Я відразу ж упізнав урочистий голос Левітана: визволено Варшаву! В навушниках гуркіт: Москва салютує Варшаві, воїнам-визволителям.

А з Києва того ж вечора передавали звернення Ради Народних Комісарів України до президента Крайової Ради Народової Польщі Болеслава Берута:

«Просимо прийняти сердечне поздоровлення від українського народу, який разом із польським народом торжествує з нагоди визволення славної столиці Польщі — Варшави.

Ми щасливі, що наша Радянська Армія разом з Військом Польським майже повністю визволила польську землю від німецько-фашистських загарбників.

Наближається день, коли прапор свободи замайорить над усією польською землею… В боротьбі й стражданнях цієї війни слов'янські народи цілком усвідомили, що, об'єднані разом, завжди будуть незборимою перешкодою для німецько-фашистських загарбників, які намагалися поневолити всіх слов'ян і знищити їх.

Український народ у тяжкий період німецької окупації особливо добре розуміє страждання братів поляків, які упродовж п'яти років перебували під ярмом німецько-фашистських загарбників.

Виявом нашого співчуття благородній справі відродження вільної незалежної демократичної Польщі, запорукою зміцнення дружніх відносин між польським і українським народами хай стане наш скромний дар героїчному населенню Варшави, а саме: 900 000 пудів зерна, 9000 пудів олії, 6000 пудів цукру, 300 пудів сухофруктів для дітей.

Український народ з радістю несе польському народові свій дар, який, — хай у малій мірі, — буде сприяти швидкому загоєнню ран, заподіяних окупантами, відбудові Польщі.

Хай назавжди міцніє наша дружба!»

Я наказав зібрати всю групу для політбесіди. Поздоровив розвідників із визволенням Варшави. Потім переказав звернення Ради Народних Комісарів України до президента Берута.

900 000 пудів хліба, 6000 пудів цукру… Хто з нас не знав, як потрібний був кожний пуд зерна, кожний кілограм цукру розореній війною Україні. Так вчинити міг тільки справжній друг.

Я бачив, як світліли обличчя Овсія, Абдулли, Отчеиашева… Хіба можна не пишатися такою Вітчизною, Армією, яка несе іншим народам не гніт, а свободу; хліб — голодним, фрукти — дітям.

Я знав: попереду бої не тільки з гітлерівцями, але і з націоналістичними бандами — заклятими ворогами нової Польщі, Радянського Союзу. І ще раз нагадав бійцям: кожним своїм кроком, кожним вчинком, своїм щоденним ставленням до місцевих жителів нам слід показувати, що ми — солдати Армії Миру, Армії Леніна, що ми прийшли в Польщу як визволителі, як брати.

На світанку наша група залишила Явоже.

ТРЕТІЙ…

«У селі Бесіна в розташуванні загону затримано гр. «Янкова» родом з Рави-Руської. Під час допиту показав…»

Бесіна. Велике село в Бескидах. По кряжистому хребту, вкритому рідкими деревами, до самої долини спускаються, як овеча отара, білі хатинки гуралів. Козлувська «валька», що могла так сумно закінчитись для групи «Голос», послужила нам суворим попередженням.

У Бесіну, куди ми, втомлені тяжким переходом, прийшли опівночі, я розмістив загін у кількох хатах на околиці села, поближче до гірського узлісся. Виставив заставу з наказом: усіх підозрілих затримувати. За годину прибіг Метек. Доповідає: якийсь чоловік вимагає зустрічі з командиром. Незабаром затриманий у супроводі Андрія (Жениха) вже стояв переді мною.

Продовгувате обличчя, вздовж лівої щоки глибокий шрам. Маленькі чіпкі оченята так і прикипіли до мене. Мовчки розглядаємо один одного. У «Янкова» (так назвав себе затриманий) табірні черевики на дерев'яних колодках, старенький піджачок з чужого плеча. На запитання відповідає охоче і докладно. Родом справді з Рави-Руської. Українець. Колись батракував на панському фільварку, а після возз'єднання західних земель з Радянською Україною став обробляти свою земельку. У сорок першому відступав на схід з Червоною Армією. Під Харковом потрапив в оточення, а там — полон, табір. Де тільки не побував! Набрався стільки лиха, що до скону пам'ятатиме. В Бесіні вже з місяць. Тут його кожна собака знає.

Запрошую війта. То наш, перевірений чоловік. Підтверджує: все чистісінька правда. В Бесіну Янків прийшов увесь побитий, хворий, знесилений. Одна вдовичка його прихистила. Як тільки видужав, став допомагати жінці по господарству; до роботи беручкий. Мужик наче справний. Все допитувався, як йому до партизанів потрапити.

Янків і собі:

— Беріть до загону, товаришу командир. У мене з швабами давні рахунки.

Що робити? Павлов в одній з радіограм попереджав: нових бійців приймати у виняткових випадках. А що, коли Янків каже правду? Може, він і є той самий «виняток»? Викликав Абдуллу.

— Ось тобі, шеф-поваре, помічник. Замість Курта Пеккеля. Тимчасовий. До першого бою.

Янків зрадів, став дякувати.

Та не минуло й години — дивлюсь: Семен Ростопшин. Щойно повернувся з розвідки. По обличчю видно — чимось стурбований.

— Товаришу капітан, що за персона вештається біля кухні?

— Наче, — кажу, — наш, з табору втік. Хоче вступити до загону.

— Щось мені, товаришу капітан, це поповнення не подобається і повірте — не без підстав. Дозвольте, погомоню з ним у вашій присутності.

Абдулла з своїм нехитрим господарством розташувався через вулицю. Надворі мело. Колючий сніг обпікав обличчя. Тривога Ростопшина передалась і мені. Янкова ми застали за роботою: чистив картоплю. Ростопшин підійшов до нього, з хвилину придивлявся, щось пригадуючи, і несподівано запитав:

— То, кажеш, втік з табору?

— Було діло.

— А коли саме?

— У листопаді.

— А чи не з тобою зустрічались ми у серпні в загоні Хитрого?

— Не знаю ніякого Хитрого.

— А ти згадай, згадай Ясеніце. Був там чи ні?

— Дай мені, чоловіче добрий, спокій. Не бував я

1 ... 34 35 36 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пароль «Dum Spiro…»», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пароль «Dum Spiro…»"