Читати книгу - "Коли сонце було богом"

Бельцоні найняв кілька десятків арабів і за допомогою балок, дрюків, вірьовок з пальмового волокна втягнув статую на пліт. Він сам теж не стояв осторонь і так старався, що в нього аж кров з носа пішла.

Подорож у верхів’я Нілу тривала п’ять місяців. По дорозі Бельцоні тяжко захворів на очі і весь час мусив перебувати в затемненій каюті, але скульптуру Рамзеса II він щасливо привіз до Олександрії.

Наступні п’ять років Джованні провів у Єгипті, збираючи й надсилаючи в Лондон найрізноманітніші знахідки — від невеличких скарабеїв і до велетенських монолітних обелісків. На правду кажучи, його діяльність була звичайнісіньким грабунком; але на виправдання Бельцоні треба зауважити, що на той час він не був винятком. Навіть поважні археологи без будь-яких докорів сумління спустошували Єгипет, вивозячи археологічні знахідки в свої країни.

Беззаперечною заслугою Бельцоні було те, що він перший розпочав археологічні розшуки в Долині Царів, яка лежить на захід від Нілу, навпроти Луксора й Карнака, стародавніх єгипетських міст, а тепер велетенських руїн. В тій безлюдній улоговині, оточеній вапняковими скелями, фараони, починаючи з XVI століття до нашої ери, веліли видовбувати собі гробниці і ховати там свої мумії, геть усипані казковими скарбами.

Уже в стародавні часи грабіжники спустошили царські гробниці. В них жили шакали та кажани. І тільки на стінах могильних склепів збереглися дивні малюнки й таємничі ієрогліфи, яких ніхто не вмів прочитати. Уже грецькі й римські мандрівники охоче відвідували диявольську долину. Її голі урвисті скелі, величезні осипи ріні й каміння, а передусім — незбагненна тиша, яка огортала цей безлюдний, мов на Місяці, краєвид, справляли незабутнє враження.

Єгиптологи були певні, що всі могили, які містилися у Долині Царів, уже відомі й досліджені, що нічого й починати там спеціальні археологічні розкопки. Але Бельцоні не охолодила ця думка. В одному місці долини він з допомогою кількох феллахів розкидав величезну купу ріні та каміння і раптом опинився біля входу до гробниці, про яку ніхто й гадки не мав. Колись там лежав серед неоціненних скарбів фараон Сеті І, попередник Рамзеса, завойовника Лівії, Сірії і країн хеттів, але могила була геть пограбована. Уцілів тільки порожній саркофаг з алебастру; Бельцоні надіслав його в Лондон.

Відкриття гробниці викликало загальне хвилювання, бо з цього незаперечно виникало, що долина, всупереч думці вчених, криє в собі ще безліч несподіванок. Відтоді почалися там багаторічні археолого-розвідувальні роботи, які завершилися в XX столітті великим успіхом: у Долині Царів відкопано ще неторкнуту могилу фараона Тутанхамона і в ній знайдено силу-силенну неоціненних скарбів та витворів єгипетського мистецтва.

1820 року Бельцоні повернувся до Англії, його захоплено вітали. Ще більшої слави він зажив, коли влаштував у Лондоні виставку своїх знахідок, серед яких найбільше зацікавлення викликав алебастровий саркофаг фараона Сеті І.

Через кілька років Бельцоні помер на палубі корабля, по дорозі до Африки, куди він плив у пошуках нових пригод і нових вражень.

Піонером єгипетської археології іншого типу був француз Огюст Марієт, учений-археолог і охоронець Лувру. Маючи завдання купити для свого музею папіруси, він прибув 1850 року до Єгипту.

Каїр із своїми куполами й стрілчастими мінаретами справив на нього величезне враження. Ідучи якось вулицею, Марієт з подивом зауважив, що перед мечетями й палацами стоять однакові фігури сфінксів. Вченого зацікавило, звідки вони походять. «Певна річ, — думав він. — що їх привезли до Каїра з одного місця, адже вони наче близнята схожі між собою: один і той же стиль, однакові розміри».

Таємницю походження їх вчений відкрив зовсім випадково. Одного разу, гуляючи в Саккарі, місцевості поблизу Каїра, він помітив голову сфінкса, яка виглядала з піску пустелі. Відкопавши його тулуб, Маріет прочитав напис: «Апіс, святий бик Мемфіса».

Це страшенно схвилювало вченого — адже він знав з інших джерел, що вшанування святого бика відбувалося в храмі поблизу легендарної Алеї сфінксів, яка вже давно зникла з поверхні землі, й ніхто не мав уявлення, де шукати її сліди. Невже вона похована в піску отут, в Саккарі?

Марієт одразу ж найняв, кілька десятків арабів і почав розкопувати пісок біля знайденої скульптури. Наслідки цієї праці перевершили всі сподівання: археолог відкопав широку дорогу, обабіч якої, замислено дивлячись у далину, стояло сто сорок гігантських сфінксів. Під час дальших розшуків виявилося, що алея з’єднувала два храми, які були тепер зовсім зруйновані.

В перший же день біля одного з цих храмів Марієт відкрив засипаний вхід у підземелля. Він запалив смолоскип і похилим коридором ввійшов усередину. При світлі миготливого полум’я вчений побачив незабутню картину. У величезній галереї, видовбаній у скелі, стояли вряд саркофаги з полірованого чорного й червоного граніту, вагою, як здавалося на око, щонайменше по сімдесят тонн. Очевидно, тут уже господарювали грабіжники, бо віка деяких саркофагів було зсунуто набік.

У кожному саркофагу лежала мумія бика; всі вони були цілі, хоч і пограбовані: ніде не лишилося коштовностей, що їх давали покійникам у дорогу смерті.

Давно вже відомо, що єгиптяни вважали деяких тварин за божественних істот і створювали навколо них релігійні культи. Але тут Марієт знайшов наочний доказ цього особливого звичаю: ціле кладовище мумій, які були втіленням славетного бика Апіса. Цьому слузі бога Пта споруджували храми, які доглядали групи жерців.

Тварина весь свій вік жила в храмі або ж поблизу на пасовищі, а коли це сите життя закінчувалось, жерці, виконуючи релігійні обряди, бальзамували труп і ховали в підземних катакомбах.

Єгиптяни вірили, що вмирає тільки земна оболонка тварини, а душа переходить у тіло іншого бика. Після закінчення тривалих жалобних обрядів спеціально виділені жерці вирушали в мандрівку по країні, щоб серед биків знайти божого спадкоємця. Жерці впізнавали його за таємничими, тільки їм відомими знаками на шерсті. Прикрашеного квітами, прибраного в барвисті стрічки обранця приводили врочистою процесією до храму. По дорозі юрми людей радісно вітали його, танцюючи й співаючи.

Цікаво, що в різних місцевостях був культ різних тварин, отже, можна припускати, що він виник у той період, коли Єгипет був поділений на окремі невеличкі держави. В містах Бубастіс та Бені-Хасан знайдено кладовище забальзамованих котів, у Омбосі — крокодилів, у Ашмунені-ібісів, а в Елефантіні-баранів. В одних районах цих тварин вважали за божественних, недоторканних істот, а в інших їх не вагаючись убивали. Цією