Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Володимир 📚 - Українською

Читати книгу - "Володимир"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Володимир" автора Семен Дмитрович Скляренко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 164
Перейти на сторінку:
до Путяти.

- Так, княже. Рогнедь поховала за твоїм дозволом свого батька й братів по локону, поклала їх у лодію, що попливла до моря.

- Мертвим - прощення й тлін, живим - життя, - промовив князь Володимир. - Але що це? - занепокоївся він, подивившись на затягнуті прозорою шкірою віконця в стравниці, що почервоніли, ніби налилися кров'ю.

Далі все сталось надзвичайно швидко. Стравницю почав наповнювати їдкий дух смоли, воєводи кинулись до дверей, але ті були підперті знадвору, шкіряні віконця почали горіти й лопатись. Крізь віконця долетів шум багатьох людей, брязкіт мечів, крики. По всьому було видно, що хтось підпалив стравницю.

І раптом двері розчинились, їх відбили зовні. Воєводи й князь притьмом вибігли в двір, де побачили багатьох воїв, які гасили вогонь, а разом бились з невідомими людьми.

- Зрада! - кричали вої. - Вас хотіли спалити живцем, княже! Вони полили стіни смолою, замкнули всі двері. Ми піймали їх, одних порубали, інших схопили, все це - свіони, слуги Регволда, а вела їх змія - дочка князя. Ось їх і женуть, всі ми відоки того, що сталось. Дозволь скарати їх і у бійницю разом з ними.

Воїв біля стравниці ставало все більше й більше - одні розповідали іншим про підпал, звідусіль линули голоси:

- Скарати головників!* (* Головний - убивця) Смерть убійниці! Смерть! Привели й паліїв. У світлі смолоскипів князь Володимир побачив кількох закривавлених воїв-евенів, яких штовхали в спини, жінку в темному одязі, у якої були зв'язані за спиною руки.

- Смерть їм, смерть! - волали вої, і вже гострі мечі заблищали над головами паліїв і дочки полотського князя.

Але в цей час пролунав дужий, рішучий голос князя Володимира:

- Пощо поспішаєте, дружино моя? Аще ворог учинив звабу, будемо судити його по закону й покону нашому... Усіх паліїв велю посадити в поруб. З княжною говоритиму окремо... Заведіть і стережіть її в теремі. Завтра буде суд!

6

Князь Володимир добре бачив Рогнедь. Вона стояла посеред світлиці - висока, струнка, темне платне облягало тонкий стан і високі груди, обруч на голові туго стягував волосся, що нагадувало нитки золота і нібито аж світилося; Рогнедь, як жінка півночі, мала голубі очі кольору морської води, дрібні її зуби були сліпучо-білі, вся вона була дужа, міцна, засмагла, але водночас напрочуд чарівна, красива, і Володимир на якусь хвилину навіть замилувався нею - зухвалою, сміливою.

- Ти велів привести мене сюди, - промовила Рогнедь. - Говори, я слухаю.

- Так, я велів привести тебе сюди, - відповів їй Володимир, - бо не хотів, щоб мої вої вбили тебе. - Він хвилинку помовчав і додав: - Не думай, проте, що вої мої убійники й розбишаки, - вони хотіли й мусили тебе вбити, бо ти підняла руку на їхнього князя... Древній наш закон каже: око за око, зуб за зуб.

- Навіщо ж ти тоді, - зухвало крикнула вона, - вирвав мене з їхніх рук? Закони і у вас, і у нас однакові. Око за око, зуб за зуб - так я хотіла помститись ворогам, які вбили мого батька, якщо ж боги не допомогли мені, краще б я померла під вашими мечами... Гаразд, княже, не будемо багато говорити - убий ти мене сам...

Князь Володимир посміхнувся.

- Я вислухав тебе, але не розумію, чому мушу вбивати?

- Ти впився кров'ю і прийшов по дань, - почала вона. - Ти - син рабині і сам трел* (* Трел - раб (швед.) - уже раніше посилав своїх слів і вимагав, аби батько мій скорився тобі, я ж стала твоєю жоною. Чуєш, батько мій узяв меч проти тебе, а я не захотіла роззути й не роззую сина робочича. Далі ти знаєш усе - це Один велів мені помститись, бо ти вбив мого батька й братів, але я не зуміла цього зробити... Що ж, так судила доля, ти маєш право і повинен мене вбити - око за око й зуб за зуб.

Те, що Рогнедь говорила Володимиру, було образою для нього, вона вважала себе високою особою, князівною, а його називала рабом, трелом, проте сам він не хотів ображати її, дівчину, й стримав себе.

- Ти зухвала й горда, Рогнедь, - сказав їй Володимир і презирливо додав: - Тільки в тебе надто кволі руки для того, щоб знищувати руських князів і їхніх воїв.

Вона аж зблідла й стиснула, заскреготіла зубами.

- Коли ти поставиш мене під дубом смерті, я сама накину собі петлю на шию...

- Я бачу, ти смілива...

Полотська княжна мовчала. Князь Володимир ступив крок уперед і зупинився близько від неї.

- Слухай, Рогнедь, - по дуже довгій хвилині сказав він. - У нас, руських людей, є давній покон: коли ми одоліваємо ворога, то укладаємо з ним мир і вже бережемо його. Там, у Новгороді, посилаючи слів до твого батька, я говорив, що хочу мати з ним мир і любов, а тебе на знак цього волію назвати своєю жоною... Коли ж мої сли повернулись і сказали, що князь Регволд порвав і ногами затоптав мою грамоту, я дав слово Новгороду і поклявся перед богами, що Полотськ буде нашим, а ти - моєю жоною... А далі що сталось, Рогнедь, - твій батько і брати вбиті, - що мені - ворогувати з мертвими? Полотська земля скорилась - віднині тут буде мир. Тільки от ти не скорилась - хотіла мене вбити, помста живе в твоєму серці.

- Я не розумію, для чого ти це говориш і чого жадаєш від мене.

- Чуєш, Рогнедь, - голосно промовив він, - вже хто-хто, а я міг вимагати з тебе дань, та зараз не хочу цього, бо не був би князем, аще мстився б жоні, удовиці, сироті, та й тобі, полотська княжно... Зроблю з тобою княжий і справедливий руський суд. Ти діяла, як велів твій закон, - не винувачу тебе, але більше, чуєш, більше нічого ти вже зробити не можеш. Через це я тебе й не караю... Будь, Рогнедь, такою, як велить розум, серце, тільки не роби зла, бо загинеш. Слово ж моє таке. Якщо ти хочеш бути в городі або десь у землі Полотській - живи тут, слово князя - закон для його людей. Якщо хочеш повернутись у землю твоїх батьків - дам тобі грамоту, воїв, які проведуть тебе скрізь,

1 ... 34 35 36 ... 164
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володимир», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володимир"