Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

Римський, який сидів за столом, був від раннього ранку в кепському настрої, а Варенуха, на противагу йому, почувався дуже збудженим і якось надто нерівноважно діяльним. А проте йому не було на що спрямувати свою енергію.

Варенуха ховався зараз у кабінеті фіндиректора від контрамарочників, які отруювали йому життя, особливо в дні зміни програми. А сьогодні якраз і був такий день.

Тільки-но починав дзеленчати телефон, Варенуха брав рурку і брехав у неї:

— Кого? Варенуху? Нема його. Вийшов з театру.

— Зателефонуй ти, будь ласкав, Лиходєєву ще раз, — дратуючись, казав Римський.

— Таж нема його вдома. Я вже Карпова посилав. Нікого немає.

— Казна що таке! — сичав Римський, тріскочучи на лічильній машинці.

Двері розчинилися, і капельдинер утягнув грубезний стос щойно видрукуваних додаткових афіш. На зелених аркушах великими червоними літерами було надруковано:

СЬОГОДНІ І ЩОДНЯ В ТЕАТРІ ВАР’ЄТЕ

ПОНАД ПРОГРАМУ:

ПРОФЕСОР ВОЛАНД

СЕАНСИ ЧОРНОЇ МАГІЇ З ПОВНИМ ЇЇ ВИКРИТТЯМ

Варенуха, відійшовши від афіші, яку він накинув на макет, помилувався нею і наказав капельдинеру негайно пустити в розклеювання всі примірники.

— Гарно, вбирає очі! — докинув Варенуха з відходом капельдинера.

— А мені вкрай не до вподоби ця витівка, — злісно поглядаючи на афішу крізь рогові окуляри, бурчав Римський, — і взагалі я дивуюсь, як йому дозволили таке виставляти!

— Ні, Григорію Даниловичу, не скажи, це дуже тонкий хід. Тут уся сіль у викритті.

— Не знаю, не знаю, ніякої солі тут немає, і завжди він вигадає щось таке! Показав би цього мага. Ти хоч його бачив? Звідки він його викопав, чорт його зна!

З’ясувалося, що Варенуха, так само як і Римський, не бачив мага. Вчора Стьопа («як божевільний», за словами Римського) прибіг до фіндиректора з уже написаною чернеткою угоди, тут же звелів її переписати і видати гроші. А маг цей запропав, і ніхто його не бачив, окрім самого Стьопи.

Римський витяг годинника, побачив, що він показує п’ять хвилин на третю, і остаточно розлютився. Ще б пак! Лиходєєв телефонував приблизно об одинадцятій, сказав, що прийде за півгодини, і не тільки не прийшов, але й з квартири щез!

— У мене ж справа стоїть, — уже гарчав Римський, тицяючи пальцем у куту непідписаних паперів.

— Чи не вскочив він, як Берліоз, під трамвай? — говорив Варенуха, тримаючи коло вуха рурку, в якій чулися густі, протяглі, цілковито безнадійні сигнали.

— А було б найкраще… — ледь чутно крізь зуби процідив Римський.

Цієї миті увійшла до кабінету жінка в поштарській куртці, фуражці, в спідниці та в тапочках, 3 маленької сумки на поясі жінка вийняла біленький квадратик, зошит і спитала:

— Де тут Вар’єте? Блискавка термінова вам. Розпишіться.

Варенуха черкнув якусь закарлюку в зошиті у жінки, і тільки-но двері за нею зачинилися, розкрив квадратик. Прочитавши телеграму, він покліпав очима і передав квадратик Римському.

У телеграмі було надруковане таке: «Ялти Москву Вар’єте Сьогодні половині дванадцятої кримінальний розшук з’явився шатен нічній сорочці брюках без чобіт психопат назвався Лиходєєвим директором Вар’єте Блискавкуйте ялтинський розшук де директор Лиходєєв».

— От тобі й маєш! — вигукнув Римський і додав: — Ще сюрприз!

— Лжедимитрій, — сказав Варенуха і заговорив у рурку телефону: — Телеграф? Рахунок Вар’єте. Прийміть термінову блискавку. Ви слухаєте? «Ялта кримінальний розшук… Директор Лиходєєв Москві. Фіндиректор Римський…»

Незважаючи на вістку про ялтинського самозванця, Варенуха знову заходився розшукувати телефоном Стьопу по всіх усюдах і, природно, ніде його не знайшов.

Якраз тоді, коли Варенуха, тримаючись за рурку, міркував про те, куди б йому ще подзвонити, увійшла та сама жінка, що приносила першу блискавку, і подала Варенусі новий конвертик. Поспіхом розірвавши його, Варенуха прочитав надруковане і присвиснув.

— Що там іще? — нервово смикнувшись, запитав Римський.

Варенуха мовчки простягнув йому телеграму, і директор побачив у ній слова: «Благаю вірити кинутий Ялту гіпнозом Воланда блискавкуйте підтвердження особи Лиходєєв».

Римський та Варенуха, торкаючись головами, перечитували телеграму, а перечитавши, мовчки вп’ялися очима один в одного.

— Громадяни! — розгнівалася жінка. — Розписуйтесь, а потім уже будете мовчати скільки хотітиметься! Я ж блискавки розношу!

Варенуха, не спускаючи очей з телеграми, косо розчеркнувсь у зошиті, і жінка щезла.

— Ти ж із ним на початку дванадцятої розмовляв телефоном? — зовсім збитий з плигу проказав адміністратор.

— Та смішно про це говорити! — верескнув Римський. — Розмовляв чи не розмовляв, а не може він бути зараз у Ялті! Це смішно!

— Він п’яний… — сказав Варенуха.

— Хто п’яний? — запитав Римський, і знову обоє втупилися один в одного.

Що телеграфував з Ялти якийсь самозванець чи божевільний, у тому сумнівів не було; але ось що дивувало: звідки ж ялтинський містифікатор знає Воланда, котрий лише вчора приїхав до Москви? Звідки він знає про зв’язок між Лиходєєвим і Воландом.

— «Гіпнозом…» — повторював Варенуха слово з телеграми, — звідки ж йому знати про Воланда? — Він покліпав очима і раптом вигукнув рішуче: — Та ні! Казна-що! Казна-що і несосвітенне безглуздя!

— Де він замешкав, цей Воланд, чорти б його взяли? — спитав Римський.

Варенуха негайно з’єднався з інтуристським бюро і, на цілковитий подив Римського, ознаймив, що Воланд зупинився у квартирі Лиходєєва. Набравши після цього номер лиходєєвської квартири, Варенуха довго слухав, як густо гуде в рурці. Серед цих гудків десь іздалеку почувся важкий, понурий голос, який проспівав: «…скелі, моє пристанище…», і Варенуха вирішив, що в телефонну мережу якось проривається голос з радіотеатру,

— Не відповідає квартира, — сказав Варенуха, кладучи рурку на важіль, — спробувати хіба подзвонити ще…

Він недоговорив. У дверях з’явилася та сама жінка, і обоє, і Римський і Варенуха, підвелися їй назустріч, а вона витягла з сумки вже не білий, а якийсь темний аркушик.

— Це вже починає бути прецікаво, — процідив крізь зуби Варенуха, проводжаючи поглядом жінку, що поспіхом виходила. Перший заволодів аркушиком Римський.

На темному тлі фотографічного паперу чітко вирізнялися чорні писані рядки:

«Доказом мій почерк мій підпис Блискавкуйте підтвердження встановіть секретне стеження Воландом Лиходєєв».

За двадцять років своєї роботи в театрах Варенуха набачивсь усілякого, але тут він відчув, що розум йога застилається наче пеленою, і він нічого не зумів вимовити, окрім звичної та цілком безглуздої фрази:

— Цього не може бути!

Римський же повівся по-іншому. Він устав, відчинив двері, гарикнув через них кур’єрші, що сиділа на табуретці:

— Нікого, крім поштарів, не впускати! — і замкнув кабінет ключем.

Потім він дістав з письмового столу купу паперів і почав прискіпливо звіряти грубі, з нахилом уліво,