Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Небесна стріла 📚 - Українською

Читати книгу - "Небесна стріла"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Небесна стріла" автора Гілберт Кійт Честертон. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 60
Перейти на сторінку:
вервечкою непроглядно темним коридором, перш ніж вони побачили слабкий проблиск світла. Лише раз під час цієї процесії пролунав звук, ніби у когось перехопило подих (важко було сказати, у кого саме), і ще раз вони почули проклін іноземною мовою, який пролунав ніби глухий вибух.

Потім вони увійшли в овальне приміщення, чимось подібне на базиліку, утворене кільцем круглих арок, бо ця каплиця була побудована ще до того, як перша готична арка, ніби спис, проколола нашу цивілізацію. Мерехтіння зеленкуватого світла десь уверху між колонами вказувало на ще один вихід з підземелля, і присутнім видавалося, ніби вони опинилися глибоко під морськими водами. Одна-дві деталі посилювали це враження, ймовірно, це було викликано збудженою уявою мандрівників. Довкола арок був вирізьблений зубчастий норманський орнамент, і тому вони були схожі на пащі акул-чудовиськ, а щілина між кришкою та гробом, який стояв посередині, була дуже схожа на щелепи левіятана.

Чи то з любови до краси, чи то через відсутність більш сучасних засобів освітлення, священик-археолог використовував лише чотири свічки, які стояли на підлозі в дерев’яних підсвічниках. Та коли відвідувачі зайшли у каплицю, горіла лише одна свічка, кидаючи скупе світло на понуре приміщення. Коли всі зібралися разом, священик запалив инші свічки, і це дало змогу краще роздивитися саркофаг та його вміст.

Очі всіх присутніх прикипіли до обличчя чоловіка, який лежав у саркофазі впродовж останніх кількох століть. Живі риси його лиця збереглися завдяки таємному східному мистецтву, яке було запозичене (принаймні так стверджував священик) ще у язичників, і невідоме для примітивних кладовищ цього острова. Професор також ледве зміг стримати вигук захоплення, тому що обличчя небіжчика, незважаючи на воскову блідість, нагадувало обличчя людини, яка щойно заснула. Це було обличчя аскета, можливо, навіть фанатика, з виразними рисами і строге. Тіло було одягнене у пишні шати з парчі, а біля самісінького горла, на короткому ланцюжку, ніби призначеному для намиста, сяяв знаменитий золотий хрест. Кришка кам’яної труни спиралася на два великих дерев’яних бруси, які своїми нижніми кінцями були заклинені у кутах гробу. Тому нижню частину тіла важко було роздивитися, а ось обличчя було освітлене мерехтінням свічок, воно було бліде, а золотий хрест порівняно з ним сяяв, наче вогонь.

Відколи священик розповів легенду про прокляття, на лобі професора з’явилася глибока зморшка, ознака тривоги або ж інтенсивної роботи мозку. Леді Діяна, наділена жіночою інтуїцією з часткою істерії, краще, від решти присутніх зрозуміла, про що ж роздумує професор. У безмовності печери, освітленої мерехтінням свічок, пролунав її крик:

— Не чіпайте, благаю вас!

Та професор уже зробив свій левовий стрибок і нахилився над тілом небіжчика. Наступної миті хтось нахилився вперед, хтось відскочив назад, хтось присів і втягнув голову в плечі, ніби ось-ось мало впасти небо.

Щойно професор доторкнувся до хреста, дерев’яні підпори, які були дещо нахилені та підтримували кам’яну кришку, раптом випрямилися… Кам’яна, глиба відразу ж рухнула. У всіх присутніх перехопило подих, ніби вони летіли у безодню. Смейл смикнувся назад, та було запізно. За хвилю він уже лежав поряд з труною, а його голова була закривавлена.

Старовинний кам’яний гріб стояв закритий, так, як це було впродовж століть. Лише кілька осколків виднілися зі щілини під кришкою, ніби кістки, роздроблені кам’яним чудовиськом. Левіятан закрив свою пашу.

Леді Діяна з жахом дивилася на все це, в її очах був безумний блиск, а руде волосся в цих сутінках видавалося яскраво червоним. Сміт дивився на неї з собачо-відданим виразом обличчя, та він не зовсім розумів, що ж трапилося з господарем. Тарент та іноземець завмерли у своїх звичних позах, от тільки їхні обличчя були землистого кольору. Священик, здавалося, втратив свідомість. Отець Бравн став навколішки біля професора, аби з’ясувати, в якому він стані.

Несподівано для всіх саме байронівський нероба Поль Тарент першим кинувся йому на допомогу.

— Його треба винести на повітря, — сказав він. — Може, є ще якась надія…

— Він не мертвий, — тихо відповів отець Бравн. — Та, здається, у дуже важкому стані. Ви, бува, не лікар?

— Ні, хоча в житті мені доводилося займатися багато чим. Та зараз не надто вдалий час, щоб говорити про мене. Думаю, моя професія вас здивувала б.

— Навряд чи, — посміхнувся отець Бравн. — Я почав задумуватися над цим ще підчас нашої подорожі. Ви — детектив, і за кимось слідкуєте. Так чи инак, хрест тепер у безпеці.

Поки отець говорив, Тарент з несподіваною силою та спритністю підняв пораненого і обережно попрямував з ним до виходу.

— Так, хрест і справді у безпеці.

— Тобто ви хочете сказати, що всі решта у небезпеці? — запитав отець Бравн. — Ви також вірите у прокляття?

Уже майже дві години отець Бравн, здивований і похмурий після цього трагічного випадку, походжав вулицями села. Він допоміг перенести пораненого до маленького готелю, розташованого навпроти церкви, перекинувся кількома словами з лікарем, дізнався, що рана доволі серйозна, але не смертельна, і розповів про це решті мандрівників, які зібралися за круглим столом у залі. Однак загадка не прояснювалася, навпаки — вона видавалася все таємничішою та містичнішою. Точніше, коли вдалося з’ясувати другорядні деталі, суть таємниці вимальовувалася все чіткіше. Коли священику вдалося визначити роль окремих осіб, то це лише ускладнило пошук ключа до розгадки. Леонард Сміт прибув сюди, тому що прибула леді Діяна. Леді Діяна приїхала лише тому, що їй так захотілося. Їх поєднував звичайний флірт без зобов’язань, який виглядав по-дурному ще й тому, що його намагалися приховати під маскою інтелектуальних зацікавлень. Романтизм та забобонність леді Діяни виявилися у тому, що вона була надзвичайно пригнічена жахливим завершенням пригоди. Поль Тарент — приватний детектив, якого хтось найняв стежити за цією парочкою або ж за вусатим лектором, дуже схожим на небажаного іноземця. Однак, якщо він чи хтось инший захотів би викрасти дорогоцінну реліквію, то цим нешляхетним намірам вдалося запобігти. З усіх можливих причин пасували лише дві: звичайний збіг обставин або ж прокляття.

Отець Бравн розгублено стояв посеред сільської вулиці, і раптом, неабияк здивувавшись, він помітив знайому постать. На нього дивилися глибоко посаджені темні очі журналіста, зношений одяг якого робив його подібним на страховище. Отцеві Бравну довелося двічі глянути на

1 ... 34 35 36 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небесна стріла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небесна стріла"