Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Небесна стріла 📚 - Українською

Читати книгу - "Небесна стріла"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Небесна стріла" автора Гілберт Кійт Честертон. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 60
Перейти на сторінку:
обличчя містера Буна, поки він врешті зрозумів, що під його вусами приховується злобна посмішка, схожа на оскал.

— Я гадав, що ви вже поїхали, — доволі гостро сказав отець Бравн. — Поїзд відправився дві години тому.

— Як бачите, не поїхав, — відповів Бун.

— То навіщо ви повернулися? — строго допитувався священик.

— У цьому сільському раю журналістові не варто поспішати. Тут події розгортаються так стрімко, що їх не варто нехтувати лише задля того, щоб повертатися у таке нудне місце, як Лондон. Окрім цього, я й так уже вляпався у цю історію. Я маю на увазі иншу історію. Це я перший знайшов труп, чи, у кожному разі, одяг. Хіба через це я не потрапив під підозру? До речі, може мені одягнутися у все це? Хіба я не був би схожий на красивого пастора?

І худющий та довгоносий шарлатан просто посеред вулиці витягнув уперед руки, ніби когось благословляючи, і, як це роблять у пародійних виставах, промовив:

— О, мої дорогі брати та сестри, я хотів би всіх вас обійняти!

— Це ви про що? — вигукнув отець Бравн, нетерпляче стукаючи по бруківці своєю короткою парасолькою.

— А про це ви можете довідатися у своїх милих друзів у готелі, — презирливо відповів Бун. — Цей Тарент підозрює мене лише тому, що я знайшов одяг. Хоча, якби він прийшов туди на хвилину раніше, то сам би все знайшов. Та в цій історії є принаймні кілька загадок. Ось наприклад, коротун з вусами. Мені здається, він не такий і простачок, яким хоче видаватися. Або, скажімо, ви. Чому вам не взяти і не вбити бідолаху?

Отця Бравна таке зауваження зовсім не роздратувало, лише збентежило.

— Ви хочете сказати, — наївно запитав він, — що я намагався вбити професора Смейла?

— Та ні, ну що ви, — відповів Бун, добродушно махнувши рукою. — Для вас зарезервовано чимало небіжчиків. Лише вибирайте. Чому відразу Смейл? Хіба ви не знаєте, що дехто познайомився зі смертю набагато ближче, аніж професор Смейл? Не бачу перешкод, чому б вам спідтишка не покінчити з ним? Конфесійні суперечки — прикра властивість християнства… Гадаю, вам завжди хотілося отримати англіканські парафії.

— Я піду до готелю, — спокійно промовив священик. — Здається, ви сказали, що мої знайомі знають, що ви маєте на увазі. Сподіваюся, вони зуміють мені це пояснити.

І справді, приголомшлива новина про нове лихо розвіяла подив отця Бравна. Щойно він увійшов до готелю і поглянув на бліді обличчя своїх знайомих, то відразу зрозумів, що вони вражені чимось, що трапилося вже після пригоди з професором. Коли священик саме заходив до зали, то почув, як Леонард Сміт сказав:

— І коли все це закінчиться?

— Ніколи, — відповіла леді Діяна, дивлячись на нього скляним поглядом. — Це ніколи не закінчиться, хіба що нам усім прийде кінець. Прокляття зійде на кожного з нас, можливо, не відразу, як і говорив бідолашний парох, та воно наздожене нас, так само, як і його.

— Що тут трапилося? — запитав отець Бравн.

Усі мовчали, аж врешті відізвався Тарент.

— Містер Волтере, місцевий парох, скоїв самогубство, — промовив він якимось порожнім голосом. — Гадаю, це лихо надто вразило його. Поза сумнівом. Ми щойно знайшли його чорний капелюх та рясу на скалі над морем. Виглядає на те, що він кинувся в море. Мені ще у підземеллі здалося, що у нього якийсь безумний вигляд. Нам не варто було залишати його наодинці, та у нас стільки турбот.

— Вам не вдалося б нічого зробити, — промовила леді Діяна. — Хіба ви не розумієте: це доля, і все невблаганно збувається? Професор доторкнувся до хреста і став першим, парох відкрив гробницю і став другим, ми зайшли до каплиці і будемо…

— Досить! — сказав отець Бравн доволі різко, а він це робив надзвичайно рідко. — Припиніть негайно ж!

На його обличчі все ще був вираз глибоких роздумів, а от очі говорили про те, що ніякої таємниці вже немає. Полуда впала, все стало зрозуміло.

— Який я бовдур, — бурмотів він. — Я ж давно повинен був про все здогадатися. Ще коли парох розповідав легенду…

— Ви хочете сказати, — допитувався Тарент, — що нам загрожує загибель від того, що трапилося у тринадцятому столітті?

Отець Бравн заперечливо похитав головою і відповів спокійно й рішуче:

— Я не маю наміру обговорювати те, що трапилося у тринадцятому столітті. Та я переконаний: те, чого не трапилося у тринадцятому столітті і взагалі ніколи не траплялося, вбити не зможе.

— Це щось новеньке, — здивовано сказав Тарент. — Священик сумнівається у надприродному.

— Анітрохи, — спокійно заперечив отець Бравн. — Мої сумніви викликані не надприродними справами, а природними. Знаєте, я повністю погоджуюся з людиною, яка сказала: «Я можу повірити у неможливе, але не в неймовірне».

— Це — те, що ви називаєте парадоксом? — запитав Тарент.

— Це те, що я називаю здоровим глуздом, — відповів священик. — Набагато природніше повірити в те, що є поза можливостями нашого пізнання, аніж в те, що не виходить поза його межі, а лише суперечить йому. Якщо ви скажете мені, що славетного Гладсона у день його смерти переслідувала примара Парцела, то я волів би промовчати, як агностик. Та якщо ви переконуватимете мене у тому, що Гладсон на прийомі у королеви Вікторії не зняв капелюха, поплескав її по спині і запропонував їй сигару, то я рішуче заперечуватиму. Я не скажу, що це неможливо, я скажу, що це неймовірно. Я більше впевнений у тому, що цього не трапилося, аніж у тому, що не було ніякої примари, тому що в цьому випадку порушені закони і звичаї світу, в якому ми живемо. Це ж саме сталося і з легендою про прокляття. Я сумніваюся не у надприродному, а в самій легенді.

Леді Діяна вже дещо заспокоїлася після пророчого трансу Кассандри, і в її очах знову було помітна невтомна цікавість.

— Ви — дуже цікава людина! — вигукнула вона. — Чому ви не вірите в цю легенду?

— Я не вірю в неї тому, що

1 ... 35 36 37 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Небесна стріла», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Небесна стріла"