Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

У Росії також уважали, що чоловік має всотувати алкоголь, як губка. Росіяни полюбляють засліплювати гостей блиском і нестримністю звичаїв. Коли цар Іван Грозний пив за чиєсь здоров’я, він спершу тричі хрестив передану йому виночерпієм чарку. Тоді всі присутні схоплювалися на ноги і вклонялися. Таке частування могло часом тривати й п’ять годин. Уже напої стікали по бородах, розчервонілі мармизи вилискували, голоси зривалися на крик. Обов’язок випивати всі чарки, якими частував їх цар, доводив деяких гостей до заціпеніння, а то й ледь не до зомління. І коли гості вставали з-за столу, щоб іти додому, цар пропонував іще випивку та їжу. Непомірні частування були найпоширенішим проведенням часу в Російській імперії за часів Івана Грозного315.

Іван Грозний був не єдиним російським царем, який змушував народ пити. Петро І вимагав, аби на державних святах гості пили доти, доки їм не стане зле або поки вони не знепритомніють316.

Під час Тридцятилітньої війни випивка на честь вірності та дружби перетворилася на справжнє лихо. Особливо в Німеччині, де солдат не завжди знав, хто на чиєму боці воює. Через це пити за мир стало обов’язковою і настільки обтяжливою формою поведінки, що деякі дворяни відмовлялися ступати у двір, поки не отримували певного засвідчення того, що їм не потрібно буде брати участь у розпиванні алкогольних напоїв або пити їх більше трьох літрів317.

Члени королівської сім’ї також не завжди прихильно ставилися до вживання алкоголю. В Англії ХVІІ століття за короля пили так старанно, що Карл ІІ був змушений звернутись із заявою. Чоловіки тільки те й робили, що сиділи по шинках, і єдине, чим вони допомагали королю, — це пили за його здоров’я, як уїдливо висловився Карл318.

Бувало, випивка на брудершафт значила більше, ніж того допускають межі здорового глузду. У 1681 році у Фінляндії одного офіцера звинуватили в тому, що він попросив свого слугу побити вікна в будинку священика. Офіцер мав на те поважну причину: священик його принизив! Офіцера розлютило те, що священик звернувся до нього на «ти», а офіцер навіть не пив із ним на брудершафт. Тож чоловік відчув себе зневаженим319.

Примус до вживання алкоголю вважався північним звичаєм. Шведи довели це зобов’язання до крайнощів. На бенкеті в королівському палаці офіційно слідкували, щоб гості пили належним чином. На честь правителя пити, поза сумнівом, було обов’язково. Один шведський священик розповідав, що коли він 1650 року був присутній на влаштованій королевою Крістіною вечері, пити було обов’язково лише тоді — і священик уважав, що це добре, — коли піднімали чарки за королеву, королеву-вдову і Карла Ґустава. Коли Карл ХІ 1693 року влаштував великий бенкет в Уппсальській фортеці, за гостями були приставлені наглядачі, аби переконатися, що вони випивають чарки до дна320.

Не виникає сумнівів, що аналогічна культура вживання алкогольних напоїв була поширена в той час, коли фінські політики обрали дружні стосунки з вождями Радянського Союзу. Щоправда, фінам навряд чи знадобилися наглядачі за тим, осушують вони чарки до дна чи ні.

Чому відмова випити чарку — така велика образа? Можливо, за нею стоїть нехтування давньою традицією вияву вірності та дружби. Ми інтерпретуємо відмову так: той, хто відмовляється, не хоче себе ототожнювати з нами і перебувати з нами на одному рівні. Той, хто п’є обережніше за інших, перебірливий і ставить себе вище за інших. Застільна компанія нетерпима: пий або йди. Психологічно це можна зрозуміти. Той, хто напився, трактує відмову від чарки як серйозну образу й прагне, аби зрадник ретирувався321.

Спільні застілля дуже важливі. Застільні ритуали, спільно вжиті напої і сп’яніння закладають узи дружби, підтримують рівність і солідарність. Ритуальне вживання алкоголю поширене і в альпійських селах, і на трав’яних берегах Ісландії, і на українських дачах. Спільне вживання алкоголю, супроводжуване палкими дискусіями, було поширене ще в Античній Греції, де пиятика сягнула ледь не рівня мистецтва.

За цією чаркою розповімо, що симпозіум означає зовсім не поважну нагоду для дискусій, а симпатичний — не тільки приємну людину. За чаркою повідомимо також, яка людина підходить на роль очільника застільної компанії.

Так поетично описує Гомер гулянки Одіссея і його товаришів понад 2800 років тому. Слова грецького і латинського походження, такі як «симпозіум» чи «бенкет», означають одне і те саме: пиятику. Симпозіумні дискусії були модними в 1890-х роках, а надто коли місцем зустрічі був шинок.

В Античній Греції людину, запрошену на гулянку, називали sympotikos323. Sympotikos означає того, разом з ким насолоджуємося симпозіумом, інакше кажучи, він симпатичний. Не завжди потрібен фестиваль або визначна дата, аби виправдати пиятику. Інколи достатньо, щоб люди, з якими п’єш, були симпатичними.

Уже давні греки