Читати книгу - "Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв"

розуміли цінність спільних гулянок. Пиятика — це не заняття для одного. Фінський шведськомовний[38] письменник Свен Странден324 влучно зауважив, що не однаково, п’єш наодинці чи в компанії: коли сидиш сам-один дома чи в барі, тебе можуть зненацька оповити меланхолійні думки. Коли людина з’їдає себе внутрішнім монологом, вона може вчепитися за якусь деталь, яка викривить її тогочасне бачення світу.

У багатьох країнах уживання алкоголю наодинці вважають ознакою дивацтва і поганого виховання. Особливо пильно вживання алкоголю контролюють в іспанській Андалузії, де поведінку регламентує пов’язаний з честю і самовладанням суворий етикет325. Бари в Андалузії — соціальне місце для зустрічі чоловіків. Чоловік не може уникати соціальних стосунків, однак, з іншого боку, надмірне захоплення алкогольними напоями може обернутися втратою обличчя. Уживання алкоголю соціальне і спов­нене духу змагання. Справжній чоловік п’є багато і не п’яніє. Сп’яніння вважають відразливим. Воно вказує, з одного боку, на відсутність самоконтролю і чоловічого стержня, а з другого — на егоїзм. Сп’яніння — це ознака того, що ти не розділив свій напій. Уживання алкоголю на самоті — визначальна риса п’яниць.

Для давніх греків випивка наодинці суперечила всім правилам мистецтва. Вільні чоловіки збиралися після заходу сонця в домі того хазяїна, для якого настала черга частувати інших. Спершу їли, і тільки після їжі починалася власне пиятика, симпозіум. Коли гості сідали до столу, починали з того, що жертвували чарку вина Діонісові. Потому обирали церемоніймейстером симпозіарха, володаря випивки, тобто того, хто визначатиме, скільки вина буде випито і які тости буде виголошено. Він також відповідав за вибір співвідношення при змішуванні вина з морською водою.

Греки справді пили вино, розбавлене морською водою. Можливо, що рецина[39], яку полюбляють у сучасній Греції, — це спомин про дні Античності. Стверджують, що рецина з присмаком смоли краще смакує розбавлена морською водою! Для греків уживання нерозбавленого вина вважалося порочним. Щоправда, п’янство становило важливу частину розвиненої культури. Уживання алкоголю під божественним захистом Діоніса балансувало між тверезістю і безтурботним сп’янінням, нудним і пустослівним бурмотінням і безглуздою й агресивною поведінкою п’яного. Ці суперечності й намагався звести нанівець симпозіарх326. Призначення останнього полягало в тому, аби залучити байдужі уми до філософської дискусії. Небезпідставною, отже, є така заява Луї Пастера: у пляшці вина більше філософії, ніж у всіх книжках.

За доби архаїчної Греції (IX—VI століття до н. е.) аристократи обговорювали на симпозіумах політику, укладали союзи й розважалися пліткуванням і співом. Коли наприкінці VI століття політикою стали займатися на площах — агорах, — симпозіум утратив свою центральну позицію політичного форуму аристократів, ставши більш приватним і особистим327.

Збереглося два важливих описи античних гулянь — «Бенкети» Платона і Ксенофонта, де описано, як Сократ проводить вечір. Сократ завжди був почесним гостем на бучних бенкетах і міг випити, як розповідали, неймовірно багато вина328. На бенкеті, описаному Ксенофонтом329, атмосфера була розслаблена. Вино розв’язало гостям язики. Сократ взявся перелічувати переваги, які дає вино: воно зволожує душу і проганяє печалі; пробуджує сердечність, як олія вогонь. Людина повинна бути, як рослини на землі: їх також не слід заливати. Якщо на бенкеті роздавати напої надто щедрою рукою, кульгатиме і тіло, і розум, поетизує Сократ.

Хоча всі з ним погоджуються, Філіпп вимагає більше випивки і просить налити йому велику чарку. Філіпп радить виночерпіям брати приклад із хороших візників, аби чарки в них швидше робили коло. Виночерпії слухаються. Випивши ще вина, Хармід зізнається, що бачив, як Критобул прихилився до Сократа, коли вони були у шкільного вчителя і щось шукали в одній книзі. Сократ вважає, що Критобул для нього замолодий. Він при всіх свідках забороняє Критобулові торкатися його, поки у того на щоках не виросте таке ж густе волосся, як і на голові.

У Римській імперії п’янство було звичною річчю. На картині Антона фон Вернера зображено римський бенкет. «Бенкет Трималхіона» Петронія дає досить відверте уявлення щодо римського звичаю святкувати. Трималхіон учить своїх гостей безцеремонності. Якщо хтось хоче справити на бенкеті свої природні потреби, цього не потрібно соромитися. На думку Трималхіона, ніщо не приносить такої муки, як стримуватися, щоб не пукнути, оскільки ніхто з нас не народився без дірки

Судячи з характеру розмови, наші філософи вже добряче напідпитку. Хлопці і чоловіки починають сперечатися про те, хто красивий і хто з ким. Гермоген увесь час мовчить, що викликає у Сократа підозру, що він п’яний як чіп. Однак Гермоген заперечує, зазначивши лишень, що в розмову між Сократом і товаришами не можна вставити і волосини, не те що слова.

Оскільки всі перебивали один одного й назрівала суперечка, Сократ, будучи блискучим тактиком, запропонував заспівати разом. Пісня — чудовий спосіб змусити товаришів забути їхні розбіжності та знову відчути дружелюбність і спільність. Бенкет закінчився тим, що хлопець і дівчина, що зображали любовну зустріч Діоніса й Афродити, стали цілувати одне одного з усією пристрастю.

Ксенофонтів текст подає античних філософів у вкрай непретензійному світлі. Величний, одягнений у тогу полеміст, який тримає пергаментний сувій у руці та спирається на доричну колону, відступає на другий план, натомість його місце посідає пліткар-балабол, який тільки те й робить, що перебиває інших.

У Платоновому «Бенкеті»330 вибудувано класичну криву сп’яніння. Спершу всі поважні й помірковані, але після кількох випитих чарок вина гулянка втрачає свій філософський ухил. Симпозіарх не зовсім справляється зі своїм завданням. Учасники дискусії, що оговтуються від похмілля після вчорашнього вечора, вирішують сильно не напиватись і не п’яніти. Рішення лишається недотриманою обіцянкою, як завжди стається, коли беруть на себе подібні зобов’язання. Саме тоді на якомусь етапі з’являється Алківіад, п’яний як чіп, і заохочує інших пити. Спершу він вимагає, щоб йому наповнили більш ніж дволітрову чашу, тоді випиває її і змушує Сократа випити таку ж. Філософські дискусії про любов припиняються, лише п’яний Алківіад виголошує промову на честь Сократа. Він, щоправда, дивується, чому п’яного запрошують узяти участь в ораторському змаганні разом із тверезими. Алківіад зі впевненістю п’яного зауважує, що черевастий Сократ нагадує своїм зовнішнім виглядом, розумом і здатністю не