Читати книгу - "Танці утрьох"

Автомобіль ніби плив по безлюдній трасі, і Кононов відчув, як його хилить на сон. Однак він розумів, якщо дозволить собі задрімати, то не зможе діяти осмислено. І хоча слідчий не мав невідкладних справ, з досвіду знав, що коли ситуація набуває найбільшого напруження, потрібно бути якомога зібранішим. Тому курив цигарку за цигаркою, щулячись від диму, і з усіх сил боровся зі сном.

Зворотний шлях видався йому значно коротшим, аніж дорога з міста до Горіхового. Утім, визнав Кононов, коли їдеш назад, так здається завжди.

Машина під’їхала до будинку Кононова. Пельш пригальмував біля під’їзду.

— Може, зайдеш, чайку вип’ємо? — запитав Кононов.

— Дякую, Володю, але мені треба їхати…

— Але ж сьогодні все-таки свято, у мене в схованці пляшка «Кремлівської», — Кононов запрошував як міг.

— Та перед Оленкою незручно, я сам завинив. Піду перепрошувати.

— Як знаєш. Може, іншим разом.

— Обіцяю, — усміхнувся Пельш.

Кононов зачинив дверцята машини, і Пельш чкурнув щодуху.

«От зірвиголова», — із заздрістю подумав Кононов, дивлячись йому вслід.

9 травня. 19.44

Лавочка біля під’їзду та й увесь двір пустували. Мабуть, місцева молодь після інциденту з Наталею побоювалася потикати сюди носа.

Кононов мимоволі згадав учорашній вечір. «Усе так гарно починалося», — подумав він, зі смутком згадуючи, як уперше побачив Наталю Воробйову в оточенні неповнолітніх хуліганів. Потому пригадав і шикарне «Вольво», і сльози, і кривляння, і нахабне, пещене обличчя адвоката, і терпкий запах французьких духів.

Він не вивітрився ще й досі. Кононову здавалося, що всі речі в його квартирі просякли ними наскрізь.

«Треба буде запитати, якими парфумами користається Наталя», — подумав Кононов і усвідомив, що його цікавить не назва духів, а сама дівчина. Він уключив телевізор, покладав канали. Святковий концерт, новини, пустий фільм про сицилійську мафію, фільм про війну, ще один фільм про війну і ще один концерт.

Кононов вирішив дивитися новини, бо такі фільми стомлювали його. А він останнім часом і так мало відпочивав.

Від утоми Кононову навіть їсти перехотілося. Він повештався по кухні, поставив на плиту чайник і влігся на диван — традиційно слідчий проводив вечори саме так. Якщо, звичайно, не було чергувань.

Задзвонив телефон. Кононову не дуже хотілося брати до рук слухавку після вчорашніх дурнуватих розиграшів, але він пересилив себе.

— Товарише Кононов? — схвильовано запитав немолодий голос на протилежному кінці дроту.

— Це я. З ким маю честь говорити? — Кононов вирішив піти в наступ, щоб якомога швидше скінчити розмову.

— Прапорщик Котов. Володимире Михайловичу, я дзвонив вам цілий день, але…

— Мене не було. Що у вас? Розповідайте.

— Та я навіть не знаю, з чого почати… — бентежився Котов.

— З найважливішого, — відповів Кононов трохи роздратовано.

— Ну… — м’явся Котов, — взагалі, я чергував учора, стеріг Осетинського, а коли чергування закінчилося, пішов додому.

— Що з Гретинським? — Кононов налаштувався почути найгірше. Що його підслідний повісився або ще щось утнув.

— Усе гаразд. Читає. Я, власне, з іншого приводу телефоную.

— Я вас слухаю…

— Так от, коли я вчора вранці йшов на чергування, до мене підійшов чоловік у цивільному і попросив передати Гретинському записку. Пропонував великі гроші — майже мою піврічну заробітну платню.

— А ви?

— Відмовився. Я було подумав, що це перевірка якась, знаєте, як за старих часів… При Андропові… Мене двічі намагалися спіймати…

— То ви не передали?

— Ні. Як можна… Я знаю, чим такі справи закінчуються. Ти викликаєш своїх, а виявляється, що це їхні ж каверзи.

— А навіщо ви все це мені розповідаєте? — Кононову вкрай хотілося прискорити розумовий процес, що відбувається в голові прапорщика.

— Я розповів про все дружині. А вона розсміялася, каже, які перевірки в наш час? Я подумав і вирішив, що той, хто до мене підходив, пропонував справжні гроші.

— Цікаво, продовжуйте.

— Мені здається, що він міг не тільки до мене підходити, але і до когось з наших хлопців. Може, хтось і погодився передати записку.

— Дякую за цінну інформацію, Володимире Михайловичу. Скажіть, а хто ще має доступ до камери Осетинського?

— Старшина Сергєєв. Та й хто-небудь з наших міг би…

— Спасибі. Ви завтра чергуєте? — про всяк випадок поцікавився Кононов.

— Аякже.

— Тоді завтра я до вас підійду, розберемося, — запевнив прапорщика Кононов. — Спасибі, ви мені дуже допомогли.

— Завжди до ваших послуг, — відповів задоволений Котів. — На добраніч.