Читати книгу - "Загадковий нічний інцидент із собакою"

попрощатися. Я збиралася повернутися й зібрати деякі речі, коли ти прийдеш додому зі школи. І тоді я збиралася пояснити що задумала зробити й хотіла сказати що буду їздити й навідувати тебе якомого частіше, і що ти інколи зможеш приїздити до нас і гостювати в Лондоні. Але коли я подзвонила, то твій тато сказав що мені не можна більше повертатися. Він був дуже сердитий. Він сказав що мені не можна з тобою говорити, і я не знала що мені робити. Він сказав що я егоїстка і щоби моя нога не ступала на поріг вашого будинку. Тож я не приїхала. Але натомість я написала тобі всі ці листи.

Цікаво чи ти хоч щось із цього зрозумієш. Я знаю що тобі буде дуже важко. Але я сподіваюся що ти хоч трохи зрозумієш.

Крістофере, я зовсім не хотіла тебе образити. Я думала що так буде краще для нас усіх. Сподіваюсь так і є. І я хочу щоб ти знав що ти ні в чому не винен.

Інколи мені сниться що все зміниться на краще. Пам’ятаєш ти казав що хочеш стати астронавтом? Ну мені снилося що ти став астронавтом, тебе показували по телевізору і я подумала що це мій син. Цікаво ким ти зараз хочеш стати? Чи змінилися твої мрії? Ти досі займаєшся математикою? Сподіваюсь що так.

Будь ласка Крістофере, напиши або подзвони мені якось. Номер написаний на початку листа.

Люблю й цілую,

Твоя Мама

цьом-цьом-цьом

Потім я розкрив третій конверт. Ось який лист був усередині:

18 вересня

Лозанн-роуд, 312, кв. 1

Лондон N8 5BV

0208 756 4321

Любий Крістофере,

Ну я сказала що писатиму тобі щотижня і я тримаю своє слово. Власне це вже другий лист за тиждень, тому я вправляюся навіть краще ніж обіцяла.

Я знайшла роботу! Тепер я працюю в Кемдені в «Перкін і Рашид», це Дипломовані Землиміри. Це означає що вони ходять і роздивляються будинки, вираховують скільки вони будуть коштувати, які ремонтні роботи треба провести і скільки ті роботи будуть коштувати. Вони ще рахують скільки буде коштувати побудувати нові будинки, офіси та фабрики.

У нас гарний офіс. Іншу секритарку звати Енджі. Стіл у неї заставлений ведмедиками м’якими іграшками та фотографіями її дітей (тому я теж поставила собі на стіл твою світлину в рамці). Вона дуже мила і ми завжди ходимо разом на ланч.

Не знаю скільки я тут пробуду, постійно доводиться складати числа коли ми посилаємо рахунки клієнтам і в мене не дуже добре виходить (у тебе точно вийшло б краще!)

Нашою компанією управляють двоє чоловіків яких звати містер Перкін і містер Рашид. Містер Рашид із Пакістана, він дуже суворий і завжди хоче щоби ми працювали швидше.

А містер Перкін якийсь дивний (Енджі називає його Противний Перкін). Коли він підходить і стає поруч щоби поставити якесь питання то постійно кладе руку мені на плече й присідає так що його обличчя стає прямо напроти мого, і я відчуваю запах його зубної пасти і від цього шкіра йде сиротами. І платять теж не дуже багато. Тому при нагоді я шукатиму щось краще.

Нещодавно я ходила в Александра-палас. Це великий парк за рогом від нашої квартири, і він стоїть на величезному пагорбі з конференц-центром на вершечку і коли я його побачила то згадала про тебе, бо якби ти сюди приїхав то ми могли б сходити туди та попускати зміїв і подивитися як літаки прилітають в аеропорт Гітроу, а я знаю що тобі б це сподобалося.

А зараз мені час іти Крістофере. Я пишу листа під час перерви на ланч (Енджі захворіла на грип тому ми не їмо разом). Будь ласка напиши мені якось листа та розкажи як ти живеш і що робиш у школі.

Сподіваюся ти отримав подарунок який я тобі послала. Ти вже склав головоломку? Ми з Роджером побачили її в одному магазині в Кемдені, а я знаю що тобі завжди подобалися головоломки. Роджер спробував роз’єднати два шматки перед тим як ми її запакували, але не зміг. Він сказав що якщо тобі це вдасться то ти геній.

Дуже-дуже тебе люблю,

Твоя Мама

цьом-цьом-цьом

А це був четвертий лист:

23 серпня

Лозанн-роуд, 312, кв. 1

Лондон N8 5BV

0208 756 4321

Любий Крістофере,

Вибач що не писала тобі минулого тижня. Мені треба було сходити до дантиста та видалити два кутні зуба. Може ти не пам’ятаєш як ми водили тебе до дантиста. Ти нікому не дозволяв класти собі до рота руки, тож нам довелося тебе приспати щоби дантист зміг вирвати тобі зуба. Ну мене не приспали, мені просто дали те що зветься місцевий анасетик, а це означає що ти нічого не відчуваєш у своєму роті а це тому що їм треба було пиляти кістку щоби дістати мого зуба. І мені зовсім не боліло. Власне я сміялася, бо дантисту доводилося дуже сильно тягнути, розхитувати й розтягувати і це мені здалося дуже смішним. Але коли я прийшла додому то біль почав повертатися і мені довелося пролежати два дні на дивані й приймати багато знеболювальних…

Потім я припинив читати лист,