Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Вулиця Червоних Троянд 📚 - Українською

Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"

386
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вулиця Червоних Троянд" автора Анатолій Олексійович Стась. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 167
Перейти на сторінку:
з автомата?

— Не знаєш, як стріляють? — насупився механік. — Було це біля Карпат. Я шофером служив тоді. їхав якось на склад, гірською дорогою, надвечір. Ну, «проголосували» мені двоє. Оцей, що на поїзд рветься — на ньому тоді було солдатське обмундирування — та ще один з ним, під нашого офіцера одягнений, в плащ-палатці. Бачу — свої, військові. Чому ж не підвезти? Посадив у кабіну. А вони пальці мені давай ламати. Карабін не встиг вихопити — вдарили в упор з автомата, бандюги. Майже три місяці в госпіталі відлежувався потім…

Харпій рвучко схопився з лави, торкнув міліціонера за рукав.

— Сержанте, у мене немає жодного бажання слухати марення п’яного. Накинувся з кулаками, тепер верзе казна-що! Яка машина, який офіцер? При чому тут я? Зрештою, я вимагаю, і це моє право — закличте до порядку хулігана. Я не дозволю!

Міліціонер швидко відсмикнув руку, наче дотик пальців чоловіка з борідкою міг забруднити його новий, старанно випрасуваний мундир, і, намагаючись приховати збентеження, суворо постукав авторучкою по столу.

— Громадянине, спокійно! Розберемося. З’ясуємо. Давайте не будемо. Скінчить один, вислухаємо другого.

— Так от, сиджу я в буфеті, — вів далі Сірченко, — зустрівся випадково на вокзалі із старим Машталіром, він був у. нас головою сільради, а тепер на пенсії. Сина проводжає в Севастополь, моряка. А я в район зібрався. Чекаємо поїзда. Взяли на трьох дві пляшки «Жигулівського». Оце і вся пиятика… Раптом бачу — він, той самий, що в солдатській фуфайці був одягнений тоді, в сорок четвертому. Заходить до залу, купує цигарки. Борідку відростив, начепив окуляри… Та я його, негідника, не те що в окулярах — дьогтем вимазаного впізнав би. На все життя запам’ятався, до смерті не забуду! У мене все заклекотало всередині, незчувся, як і з-за столу вискочив… Зустрілися, довелося. Не чекав? — механік звернувся до Харпія, глухо пообіцяв: — Тепер ти від мене не вислизнеш, перевертню проклятий!.. Трохи повагавшись, міліціонер, не дивлячись на потерпілого, сухо сказав:

— Громадянине, ваші документи! Глянувши на механіка співчутливо, наче на хворого, Харпій знизав плечима, повагом розстебнув підшите хутром пальто.

— Прошу дуже. Ось паспорт, ось відрядження. Військового квитка немає — невійськовозобов’язаний. І в армії, до речі, не служив.

— Звідки приїхали?

— Із Дрогобича. Я — науковий працівник. Відряджений, як бачите, до вашої області. Півгодини тому зійшов з поїзда. У мене тут пересадка, їду в село Устимівку. Може, чули? Там є Ботанічний сад. Старий сад, вирощений ще до революції. Мене як біолога давно цікавила рідкісна рослинність, особливо тропічна, в степовому українському селі… Що вам ще потрібно, сержанте?

Міліціонер не відповів, глянув на біолога спідлоба і продовжував уважно вивчати папери.

Документи були в порядку. Десь у глибині душі у сержанта Бровка почав закрадатися сумнів. Чи не поспішив він занадто прийняти на віру розповідь Сірченка? Механік, правда, людина серйозна, в районі його добре знають, чого б ото Сірченко плів нісенітниці. І не п’яний, це ясно. Тоді чому він так розходився? Може, помилився, погарячкував?.. Не вийшло б осічки в цій історії. Затримаєш біолога нізащо-халепа буде, догани йому, Бровкові, не минути. Науковий працівник, з відрядженням інституту. Його побили і його ж… затримали. Не клеїться… Які докази, що він справді мав відношення до тих загадкових напасників? Поважний, інтелігентного вигляду чоловік, а втім… Дещо все ж збігається з розповіддю механіка. Випадок під час війни, як твердить Сірченко, трапився в Західній Україні, поблизу Карпат. Місто Дрогобич…

Якби в паспорті Харпія стояла харківська, дніпропетровська, ленінградська, навіть хабаровська прописка — тоді інша річ. Але прописка була дрогобицька. Дивно склалися обставини, що й казати. Чому увагу механіка привернув не хтось інший, а саме той, що прибув з прикарпатського міста? Цей збіг насторожив Бровка відразу, як тільки він узяв у руки паспорт Харпія. Одна-єдина деталь, але…

Хід сєржантових думок не важко було прочитати на його відкритому обличчі, Він вагався. Він ще не вирішив, як діяти далі.

Голос Харпія не дав Бровкові як слід зосередитися. Біолог заговорив, уже не так сердито, навіть примирливо.

— Цей чоловік помилився. Перехилив чарчину, другу і теє… Буває. Здається, сержант, ви знайомі з ним? Розумію. Неприємний інцидент. Що ж, я не наполягаю, не хочу роздувати… Але погодьтесь — не можна ж пробачати такі дикі вибрики!

— Знайомство тут ні до чого, — твердо сказав Бровко. — Кожен відповідатиме за свої вчинки по закону. Громадянине Харпій, вам доведеться на деякий час відкласти виїзд зі станції Даньки. Не хвилюйтесь, ви затримаєтесь тут ненадовго, — ввічливо закінчив він і сховав документи біолога в кишеню.

Харпій стрепенувся.

— Що? Хто вам дав право? Це свавілля! Майте на увазі, сержанте, я буду скаржитись. Замість того, щоб вгамувати хулігана, ви… ви… Як ви смієте!

— Я сказав: кожен відповідатиме за свої дії по закону, — з кам’яним виразом на обличчі повторив міліціонер і додав, звертаючись до механіка: — Ану, Сірченко, покличте чергового по станції!

Чорний, як жук, чоловік у цигейковій безрукавці поверх залізничного кітеля, з порога обвів веселими, хитруватими очима присутніх:

— Отже, п’ятнадцять діб забезпечено? Давай його сюди, Бровко, цього боксера-чемпіона. На станції снігу намело, а відкидати нікому.

— Жарти потім — перебив його сержант, підводячись з-за столу. — Ти мене з областю по селектору можеш раз у житті з’єднати? Будь ласка, зроби послугу. Треба, розумієш?

Глянувши на нього, черговий по станції погасив посмішку, мовчки підійшов до апарата.

Через кілька хвилин червоний кашкет міліціонера схилився над мікрофоном.

— Алло! Доповідає сержант Бровко із станції Даньки. Хто слухає? Ага, от добре! Товаришу підполковник, тут така справа…


3

За вікном пропливала ніч, миготіла вогнями роз’їздів і станцій. Матовий плафон лив згори блідо-зелене світло. У купе панував дрімотний присмерк. Вагон злегка здригався. На столику тоненько видзвонювала

1 ... 34 35 36 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулиця Червоних Троянд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вулиця Червоних Троянд"